Шрифт
Фон
– Мені вже час до дому. – Сказала вона.
– Я тебе проведу.
– Я не проти.
Спочатку Сергія зовсім не збентежило те, що вони рухаються в його район. Може просто збіг, думав він. За розмовою він забув все. В цей момент існувала лише вона. Її голос був музикою, яку він слухав би вічно…
– Давай зріжемо тут. – Ксеня потягла його навпростець через алейку, яка вела до під’їзду. – В цей під’їзд можна ввійти як з вулиці, так і з двору. Я ним часто скорочую.
Пройшовши транзитом через під’їзд і вийшовши з іншого боку, його осяяло.
– Це мій двір…
– Пробач, що?
– Це мій двір. – Сказав він вже чіткіше. – Он там мій під’їзд. А через ці двері Я ніколи не ходив. Завжди обходив і заходив аркою. Я тут лише півроку живу і мало кого знаю.
Конец ознакомительного фрагмента.
Шрифт
Фон