Чистий технічний тип Велзової наукової фантастики репрезентують всього два-три твори: роман «Невидимий» (1897), оповідання «Новітній пришвидшувач» (1905). Їх казковий елемент сприймається найлегше, здається найімовірнішим, базуючись на мотиві науково-технічного винаходу, що до решти відміняє існування кількох людей, проте не порушує ні світового ладу, ні досі знаних законів еволюції. В «Невидимому» – винайдення способу робити абсолютно прозорим, непомітним для ока, людське тіло, в «Новітньому пришвидшувачі» – щасливе натраплення на спосіб у багато тисяч разів прискорювати темп людського життя, – отакі технічні вдосконалення правлять Велзові в науково-фантастичних творах цього третього циклу за вихідний момент до незагрозливих загальному добробутові пертурбацій у житті кількох його героїв. Незважаючи на відносно невелику кількість Велзових творів з технічного циклу, мотив винаходу в царині точних чи то технічних наук займає у фантастичній тематиці Велзовій якнайпоказніше місце. Раз-у-раз він ускладнює або впорядковує біологічні теми (приміром, «гераклеофобія» в «Їжі богів») або астрономічні (наприклад, шедевр марсіянської оптики – кришталеве яйце), а надто теми соціально-фантастичні.
Доба розцвіту Велзової наукової фантастики обіймає перші десять літ його літературної творчости, від 1895 року, коли з’явилася збірка оповідань «Украдена бацила», до 1904 року, дати роману «Їжа богів». З 1911 року, після «Країни Сліпих», збірки з кількома оповіданнями в науково-фантастичному жанрі, Велз ні разу не повертався до нього. Проте створений жанр, – а Велз був справжнім його творцем, дарма що мав таких попередників, як Стівенсон («Химерна історія доктора Джекіла і містера Гайда», 1886), Фламмаріон («Уранія», 1889) і Жуль Верн, – пустив міцне коріння в письменстві всього світу. Досить переглянути перше-ліпше число будь-якого сучасного журналу для юнацтва, щоб переконатися в живучості науково-фантастичної тематики.
Навпаки, темам соціально-фантастичним Велз донині додержує вірности. Початий у 1895 році «Машиною часу», цей напрямок його літературної праці перейшов відтоді чимало етапів, відбитих у таких творах: «Повість про дні майбутні» (1899), «Сплячий прокидається» (1899-1911), «Перші люди на Місяці» (1901), «Армагеддон» (1905), «В дні Комети» (1906), «Війна в повітрі» (1908), «Визволений світ» (1914), «Люди-боги» (1923). Та й останніми роками Велз уже двічі вдавався до соціально-фантастичного обрамування в реалістичних романах «Сон» І «Містер Блетсворсі на острові Ремпол».
Формально коріння Велзової соціальної фантастики доводиться шукати в давньому минулому філософської республіки Платона, піонера утопічного жанру, що виформувався через два тисячоліття в «Утопії» Томаса Мора і міцно прищепився з того часу в світовому письменстві. Певна річ, як і його попередники від Мора до Беллами та Морріса, Велз малює в своїх соціально-фантастичних творах майбутнє суспільство. Але ж механічне, беззастережне зарахування всієї Велзової соціальної фантастики до утопійного жанру було б прикрою помилкою. «Є дві родові і незмінні ознаки утопії. Одна – щодо змісту; автори утопій дають у них здавану їм ідеальну структуру суспільства, або, коли перекласти це на мову математичну, – утопія має знак +. Друга ознака, що органічно випливає із змісту, торкається форми: утопія – завжди статична, утопія – завжди опис, і вона не має або сливе не має в собі сюжетної динаміки. В соціально-фантастичних романах Велза цих ознак ми майже ніде не знайдемо. Передусім, у переважній більшості випадків його соціальна фантастика виразно позначена знаком –, а не +.·Своїми соціально-фантастичними романами він користується чи не виключно для того, щоб викрити хиби сучасного соціального устрою, а не для того, щоб створити картину якогось майбутнього раю» (Е. Замятин. «Герберт Уэллс», 1922, стор. 43). Ба й більше, «музика майбутнього, яким воно ввижається Велзові, – то похмура і тяжко-гнітюча симфонія жаху» (С. Динамов. Передмова до рос. перекладу роману «Мир Вильяма Клиссольда», 1928, стор. XIX-XX). «Взагалі ж соціально-фантастичні романи Велза від утопій різняться в такій самій мірі, в якій +А відрізняється від –А: це не утопії, – це здебільшого – соціальні памфлети в художній формі фантастичного роману» (Замятин, там же).
Особливо моторошне передбачення майбутнього суспільства в першому Велзовому соціально-фантастичному творі – «Машині часу». Герой цієї повісти, спинивши свій надприродний пристрій у 802 701 році без найменшого сумніву, що втішатиметься там нарешті встановленою на Землі непорушною гармонією, направду побачив і в тих без краю далеких віках той самий споконвічний розбрат, що затаврував усю праісторію і донині таврує історію людства. Прадавній антагонізм гнобительства і пригноблення, викристалізований за нашого часу у формі боротьби між капіталістами і робітниками, не тільки не стерся за тисячі збіглих століть, а навпаки, ще набагато збільшився. До колишньої соціальної нерівности обох класів нібито долучалася з віку в вік органічна відмінність, і порізненість соціальна кінець-кінцем спричинилася до розгалуження людства на два тваринні види. Нащадки пролетарів, загнані під землю працювати на підземних фабриках, перетворились в огидний рід «морлоків», світлобоязних істот, що животіють у своїх печерах, не проминаючи нагоди поласуватися м’ясом здегенерованих, зніжених аристократів-«ілоїв», а втім не перестаючи і працювати на них, обслуговувати їхні потреби, як служили їхнім предкам сотні тисяч попередніх поколінь пригнобленого пролетаріату. Непереборна органічність класових суперечностей видавалася молодому Велзові такою безсумнівною, що він і на Місяць («Перші люди на Місяці») поширив гадану довічну чинність класової структури земного суспільства. На Місяці, виходить, теж існують класи панівний і підлеглий, і робітники там уже віддавна перетворилися на інертні безвільні додатки до машин. Сумна перспектива для «землян», якби тільки ті аргументи, що на них спирався Велз у своїх ранніх історичних прогнозах, могли когось переконати!
Він і сам дедалі більше відходив від цього безнадійного песимізму, обмежуючи добу панування на Землі взаємної ненависти найближчими століттями і поволі прозираючи в далині, за бурхливою смугою ліквідації класових конфліктів, світанок назавжди спокійної і щасливої ери. Ті кілька переходових віків жорстокої класової і національної боротьби – звичайне тло решти його соціально-фантастичних творів. Прогнози Велзові і тут похмурі і трагічні. Ген-ген над обрієм безхмарного дев’ятсот восьмого року йому ввижалися зграї дирижаблів – вісниці всеруїнних війн у повітрі («Війна в повітрі»). Він бачив, як атомна енергія, розкута в хемічних лабораторіях, зривала, мов велетенський кріт, національні держави недалекого прийдешнього («Визволений світ»). Очима Сплячого, що заснув за королеви Вікторії, а прокинувся через два віки, дивився він на загибель давніх мрій про людину вільну й щасливу («Сплячий прокидається»). Але раз-у-раз міцніло в йому переконання, що темні часи лютої економічної боротьби заступить ясна доба всесвітнього єднання і згоди. В «Повісті про дні майбутні», першому з Велзових творів про життя на Землі за часів переможного стрестизованого капіталізму, що мов помацками охопив і придушив усі континенти, ми прочитаємо на закінчення жалюгідних митарств у капіталістичному Лондоні 22-го віку двох Велзових героїв лише про невиразні сподіванки, що «час спливатиме, і люди, може, стануть розумніші, мудріші». Згодом, у романі «В дні Комети» Велз розкаже, як астрономічне чудо прискорило цей занадто повільний процес зростання поміж людьми соціальної свідомости. Повз Землю пролетіла комета, і її зелені тумани просвітили расу злочинців і марнотратників. Людство знає з того часу, чого йому треба: спалити все, все зруйнувати, щоб на заваллі минулого, на попелі спалених помилок зійшло зерно справедливого і мудрого віку. Ще кілька років – і у «Визволеному світі» Велз викладе багато реальнішу історію причин і обставин наступного перебудування Землі. То атомічні бомби світової війни, небувалої бійки капіталістичних держав висадять у повітря стару цивілізацію. Лежатимуть мертві, повалені в порох монархії, конституційні царства, широкомовні буржуазні республіки. На пустці цього розгрому життя відродиться знов. Всесвітній конгрес викує єдину світову державу, встановить єдиний уряд, заведе одну для всієї Землі грошову одиницю, виробить єдину світову мову. Войовники і грабіжники, гнобителі і патріоти, – ввесь фус короткозорої людської жорстокости осяде на дно. І тоді почнеться вільна, плодовита доба життя без влади, доба буяння з усіх розколин, з усіх щілин – на світло й простір всього всесвіту. Нарешті, повернувшись нещодавно після десятилітньої перерви до соціально-фантастичного жанру, Велз вводить читача в «Людях-богах» і почасти у фантастичному обрамленні роману «Сон» в ідеальне безкласове суспільство майбутнього, в повний спокою, краси і гармонії світ класичної утопії.