гуморі.
Здається, про свою країну в школі нам також доводилось писати, мені це було смішно, адже
я слухала радіо свобода разом із татом на кухні і знала, що все насправді зовсім не так, як
нам розповідає вчителька в школі, тільки часом мені ставало сумно, тому що я не могла
написати правди, тому що у школі все було неправдиво, не так, як удома, настільки не так,
що мені здавалося, що я сплю, тому на уроках читання я щипала себе за руку, було боляче, і
я знала, що це не сон, і мені робилося дуже сумно, хотілося додому, хотілося з'їсти татового
супу або бабуниної хоптанки. Час від дзвінка до дзвінка тягнеться нестерпно довго, а після
уроку ми йдемо у шкільну їдальню і п'ємо там безкоштовне молоко. Воно дивного
синюватого кольору, мене нудить від одного його вигляду і від смаку також, вчителька
стежить, щоб кожен випив повну склянку, я намагаюся це зробити, мені робиться тоскно,
коли беру в руку склянку із синюватою рідиною, може, вони розбавляють молоко синькою.
Бабуня завжди, коли полоще білизну, додає у воду синьку, тоді простирадла стають трохи
ніби блакитні. Може, у школі також додають у молоко синьку. Але синька отруйна, Бабуня
не раз мені це казала. Мабуть, я отруїлась молоком із синькою. Я заплющую очі, переді
мною сині кола, я думаю, що це дуже несправедливо давати дітям молоко із синькою, я
виходжу з їдальні піднімаюся сходами мені цікаво чи швидко почне діяти отрута заходжу в
клас вчителька сидить за столом і жує яблуко я кажу що мені треба додому дуже терміново
вчителька кашляє я забираю речі і виходжу хочу більше ніколи не ходити до школи тому що
тут дітей змушують пити молоко із синькою.
Іду додому, де на мене чекають великі полив'яні горщики, у яких зацвітають червоні
калачики, чорний картон, на якому я малювала білі будинки, на дахах яких ростуть маленькі