подобаються бублики, їх можна одягати на руки, як браслети, мені подобається, коли 'їх
посипають маком, тоді браслети ще кращі. У вівторок я продавала би ковбасу й сир,
найбільше мені подобається рулет, це теж ковбаса, але вона набагато смачніша за інші,
тільки в нашому магазині вона дуже рідко буває. І подобається сир із дірочками, тільки він
теж буває нечасто. У середу я продавала би рибні консерви і якусь іншу рибу. Мені шкода
риби, у неї дуже сумні скляні очі, вона жалібно дивиться, але нічого не може сказати, тому
що вона заморожена. У четвер я продавала би молоко, кефір і ряжанку, мені дуже
подобається, що пляшки накриті різнокольоровими покришечками. Із молоком —
блакитною, із кефіром — червоною, а з ряжанкою — золотою. Іще люди здавали б мені
порожні пляшки, я дивилась би, чи вони добре вимиті. Удома я завжди мию пляшки, Бабуня
потім перевіряє, чи вони чисті. Але мити пляшки мені не дуже подобається. У п'ятницю я
продавала б овочі, картоплю, буряки, моркву й капусту. У мене були б рукавиці, інакше руки
завжди будуть брудні. Іще навколо овочі й дивний запах, якийсь кислий і сумний, хоча не
знаю, чому. У суботу я продавала би пепсі-колу, і обов'язково випивала би сама дві пляшки.
Або навіть три. У мене не було би вихідного дня, так виходить. Бо вихідний день є в усіх, у
тата також. Але думаю, що я змогла би це пережити. Однак моїй вчительці зовсім
необов'язково було дізнаватися про те, що я хочу працювати в магазині. Про це і про будь-
що інше, що буває зі мною насправді. Тому для вчительки я писала, що хочу стати лікарем,
хоча бути лікарем мені ніколи не хотілося і дотепер не хочеться.
А ще я хотіла б обійти всю землю і хотіла би знати, що буде, якщо іти прямо-прямо, не
зупиняючися, то куди можна дійти. Коли я запитую про це в тата, він каже, що якщо іти
прямо-прямо по нашій вулиці, можна дійти до метро. Коли тато так каже, значить, він не в