Якось мати спекла пиріг та й каже дочці:
— Піди до бабусі, довідайся, як вона поживає, бо мені передавали, що вона нездужає. Віднеси їй пиріг і цей горщечок масла.
Червона Шапочка хутенько зібралась і подалась у сусіднє село до бабусі.
Йде вона неквапно густим лісом, коли раптом назустріч їй сірий вовк.
Йому страшенно захотілося з'їсти дівчинку, але він не наважився цього зробити, бо бачив, що поблизу працювали лісоруби.
От вовк і питає, куди вона йде.
Бідолашна дівчинка не знала, як небезпечно зупинятися в лісі і слухати теревені вовка, а тому, не думаючи ні про що погане, відповіла: [20]
— Я йду навідати бабусю й несу їй пиріг та горщечок масла, які передала матуся.
— А чи далеко живе бабуся? — питає вовк.
— Авжеж, дуже далеко, — відповідає Червона Шапочка, — он за тим вітряком, бачите, в хатинці край села.
— Гаразд, — каже вовк, — я теж до неї навідаюсь. Я подамся ось цією стежкою, а ти прямуй он тією. Побачимо, хто з нас швидше прийде до бабусі.
І вовк щосили побіг найкоротшою стежкою.
А дівчинка пішла, по шляху, який був набагато довший, та ще й дорогою збирала горіхи, ганялася за метеликами і рвала для бабусі квіти.
Не пройшла вона й півдороги, а вовк уже добіг до бабусиної хатинки й постукав у двері:
«Тут–тук».
— Хто там? — спитала бабуся.
— Це ваша внучка, Червона Шапочка, — відповів вовк, змінивши свій грубий голос. — Я принесла вам пиріг і горщечок масла. Це вам матуся передала.
Добра бабуся саме лежала в ліжку, бо й справді трохи нездужала.
По голосу вона прийняла вовка за Червону Шапочку, а тому й гукнула з кімнати:
— Смикни за мотузочку, клямка й відчиниться.
Вовк смикнув за мотузочку, і двері відчинилися.
Тут він накинувся на бабусю і одразу зжер її.