Жінка!
Змайнуло містечко котеджів ньюкрів. Ростемо ж ми, гей. Індпроекти, вигадка й фантазія, ландшафтні дизайни, штучні озерця, намиті піщані пляжі. «Вкраїнська гордість власна є — будуймо гарно і своє! І додамо ми ще до того: будуймо гарно і — з свойого!» — залізна багатометрова паля підносила біґ-борд, останній плід надхнення Пікайзена, аж під голубе небо. З біґ-борду посміхалася Лілія Крутая — мать городов руських. Так і було підписано. Щоб знали.
— Може, мені книгу віршів видати? — розслабилася Крутая. — Президент — на гітарі, міністр — з пензлем. Поетів, здається, на горі вже бракує. Я колись сочіняла. У товстий зошит. Трояндочки з листівок виріжу, наклею — красота. Хочеш, я тобі свої вірші прочитаю? Про любов. «Ти підлотно покинув мене під квітучим жасмину кущем…»
— Не хочу.
— Ану, Вітю, гальмони.
Крутая в’юнко видобулася з авта, пошелестіла до бабці з молоком та сметаною. Перепробувала з усіх слоїків, завзято торгувалася, ляпала себе по боках, переймаючись дорожнечею. Бабця, з огляду на джип-вагон, що з нього вилізла купувальниця, правила свою ціну. Зійшлися профі, а не ля-ля.
Віталик і Леннокс, а не хлоп’яча бійка. Лідка вдаряла арґументом, бабця вправно ставила блок із контрарґументу.
Лідка, втішена й жвава, всілася в джип, відсьорбнула з банки.
— Хочеш? — обернулася до Кулик, втираючи сметанні вуса.
— Не хочу.
— Ходи голодна.
Подала голос мобілка Кулик. Стривожений голос Командо.
— Зірка в лікарні. Напад печінки. Кажуть, харчове отруєння.
Кулик зблідла.
— Погано чутно, — вичавила з себе. — Я в дорозі з керівництвом.
— Говорити не можете?
— Ні.
— Зателефонуйте мені, коли зможете.
— Як Зірка?
— Начебто нічого.
— А ви зробили аналізи?
— За Бромберґом? Зробили. Чекаємо результатів.