Зірка натицяла номер.
— Це я. Так, у Травки. Знайди негайно лікаря…
Ні, «швидку» не можна. Її знову закриють у дурку. Алкогольне отруєння…
Зірка роззирнулася. З кількаденного прибирання не залишилося й сліду, смітник смітником.
Пляшки немає, склянки теж. Недоїдки, шмаття, нерозлучна цератова торба, обліплена значками.
Зірка спробувала перевернути Травіату на бік, аби та не захлинулася. Важко перекотилося канапою тіло, з-під нього впала на підлогу пляшка з залишками горілки. Вочевидь Травка пила лежачи, пила до нестями, поки знепритомніла.
— Знайшла пляшку.
— Нічого не чіпай, я зараз, — відповів Командо.
Привезений Командо лікар хутко промив Травці шлунок, одну за одною поставив крапельниці, почекав.
— Не давали б їй пити, — докорив. — Ще раз не витримає.
— Сама не могла купити горілки, — розмірковувала Зірка, коли залишилися наодинці. — Далеко вона не ходить. У нашому магазині їй не продадуть, я домовилася і з директрисою, і з продавщицями… Її ніхто не провідує, їжу я сама готую, продукти завозимо…
Командо поклав пляшку до пластикового кулька.
— Хтось з сусідів?
— Не може бути й мови.
— Лі-і-іка, — пробурмотіла Травка.
— Що вона сказала? — скинувся Командо.
— Мене покликала.
— А хіба вона тебе так зве? — Командо затнувся.
Усе навертало пойняти віри в матеріалізацію духів. Спотворене жахом обличчя неживої баби Наді… Дивний для її оселі предмет, підібраний на підлозі, напівжива Травка, її вигук… Здається, саме так — Л-і-і-іка — Травіата зазвичай називала єдину людину. Лідку Олійник.
— Дивись.
Зірка тримала течку з документами на квартиру Травки.
— Вона порожня. Я минулого разу її бачила.