— То ви про це казали королеві?
— Саме.
— Слава Богові, що тут ніхто не знає української!
— Тоді я згодна на інтерв’ю, нехай хтось із нашого посольства перекладе, — спалахнула Маріванна.
— Зараз, зараз, не хвилюйтеся, все буде о’кей.
Маріванна летіла додому рейсом Українських авіаліній. Алан подумки палко дякував англійському Богові, який не посприяв вивченню української мови в Об’єднаному Королівстві. Усміхнена, мов ненаша, стюардеса подала на його прохання стосик уранішніх англійських газет. На чільних сторінках, звісно, переможна баталія в Іраку, а на інших — Маріванна з Єлизаветою.
Маріванна в очіпку, королева — в капелюшку.
— Поважні гості надсилають полишеним господарям телеграму з борту літака, — порушила мовчанку Маріванна, відклавши газети. — Чи не можемо й ми вчинити так само?
Алан завмер.
— Ви хочете подякувати Її Величності за прийняття?
Маріванна з жалем подивилася на хлопця: не маленький, міг би й розуміти. — І за прийняття також.
— Від приватних осіб телеграм не приймають, — зметикував Алан. — Скажіть мені, я передам через нашу амбасаду.
Маріванна зітхнула. Обернулася до ілюмінатора. В прогалинах ватяних хмар розкручувалася мапа землі. Покреслена на клаптики полів і міст, вишита зеленню лісів і гаптована стрічками річок.
«І дедалі меншає місць, де збереглися людяність і справедливість», — подумалося сумно.
Шериф зустрів Маріванну ворожо. Не привітався, насправжки загарчав, коли простягла руку.
— Нічого не їв, лише пив, я вже молилася, аби скорше ся вертали. Вже не знала, яких смаколиків йому купувати, — Зірка раділа стрічі.
Маріванна сиділа посеред кухні, гейби в гостях.
Почулося шарудіння. Вигулькнули до перед покою. Шериф, сопучи, витягав з-під вішалки все взуття Маріванни й носив у свій закуток під столом у кімнаті. Упорався, подався під стіл і важко гепнувся на купу капців, одвівши ображеного писка до стіни. Маріванна заплакала. Втерла сльозу Зірка. Собайло ворухнув вухами, дослухаючись. І долучився — тонким повискуванням. Утрьох і рюмсали: несхожа на себе, круглобока, повновида Зірка у спецсукні для майбутніх мам. Маріванна на візку. Здоровань псисько під столом, на купі конфіскованих капців — тепер хазяйка нікуди не поїде. Мить щастя.
— Шерочко, дай мамі лапку, — лестилася стара.
Шериф засопів, постукав хвостом об підлогу.
— Ще посерджуся троха і дам лапку.
Маріванна підкотилася до шафи, видобула стару валізу. Згребла зі столу все привезене з Англії — газети, фото. Загадала Зірці познімати зі стін світлини Єлизавети з кревними. Повагалася перед заскленим, у рямці, листом монархині, махнула рукою — знімай. Маріванна ввіпхнула все те у валізу, де до британського королівського сімейства вже впокоїлася Марґарет Тетчер, якою стара захоплювалася до часу конфлікту прем’єрки міністерки з британськими вуглекопами.