Стас конвоював Кулик повз малярів парсунників, повз продаж квітів, тепличний дух яких навіював думки про похорон, повз козляче мекання немитих гітаристів, туди, звідки сяяло неоном нове життя старої київської «труби». Ізвідки все взялося? Кулик перетнула скляний кордон між волоцюжноватим вітчизняним і світло-парфумним євро світами. Ескалатор поволі опускав дозвільні юрми в білий, елеґант ний льох старого Майдану. Стас притримав Тетяну Іванівну — ледь не впала. Із прочинених дверей сувенірної крамниці велетенський Дід Мороз віншував покупців різдвяною пісенькою, дівочки в червоних капелюшках продавали солодощі, відгонило смачним.
— Чого вам? — Стас вів Кулик проз вітрини з наїдками.
— Нічого.
— Тоді кави, — легко погодився Стас.
До столика на двох повернувся із запашно наповненими філіжанками, кинув дублянку на спинку стільця.
— Тут нас ніхто не почує.
Навколо — європці-кияни прилучалися до розквітлої на рідних теренах цивілізації гамбургерів, що на своїй батьківщині вже конала, витіснена менш шкідливими досягненнями.
Скинути й собі пальто? Згадала, що під ним, не ризикнула. Лише зсунула на потилицю норкову каструлю й розстебнулася. Не бачила Стаса від самісінького суду. Дотично вкотре подивувалася з його ртутності — буття марно намагалося залишити на цьому хлопакові хоч би одну подряпину. Стасова весела пофігістська вдача миготіла крапельками живого срібла, що вислизає з-під будь-якого пресу. Мабуть, ще й досі не оженився — дівчата зара’ теж воліють пурхати й не перейматися замість тупо гребтися на городі й занудно моститись у гнізді.
— Як почуваєтеся? — шляхетнився Стас, сьорбнувши з пластикової тари.
— Який темник нашої здибанки?
— Ви певні в собі? Як тиск? Як серцебиття? В нормі?
— Не крути.
— Маю новину.
Стас дістав конверта, поквецяного штемпелями. Туга хвиля кров’яного тиску бухнула в скроні, відкотила. Втерла долонею мокре чоло.
— Не хвилюйтеся так, бо якщо з’являться лікарі, то попалиться наша зустріч. І ви втратите більше, ніж я.
Тетяна не добрала смаку кави.
— Мені простої води, — попрохала.
Стас відійшов.
Надірваний конверт. Нетутешній. Латиниця.
Певно, англійська. По літері розібрала адресу — прокуратура, слідчому Кулик Тетяні. «Доброго дня вам, шановна Тетяно Іванівно! Пише вам Ліда Олійник, якщо ви мене пам’ятаєте».
Стас поставив склянку мінералки.
«Як ви вже, мабуть, зрозуміли, в Києві мене немає. Бо я — в Нью-Йорку. Спішу повідомити вам, Тетяночко, що у нас із вами народилося дитя.