— Що ви робите зараз? — запитав Командо.
— Розмірковую, чи йти до магазину по хліб, чи ні.
— За півгодини я заберу вас. Маю цікаву інформацію. І Зірка запрошує.
«Кандид слухав пильно і вірив щиро; він мав Куніґунду за надзвичайну красуню, хоча ніколи не насмілювався сказати їй про те. І вважав, що після щастя народитися бароном Тундер тен Тронком, другий ступінь щастя — це бути Куніґундою, третій — бачити її щодня, а четвертий — слухати вчителя Панґлоса, найбільшого филозофа того краю, і отже — всієї землі».
На цьому пеані жінкам сьогоднішня порція Вольтера скінчилася. Новий Рік! Уря-я-я-я! Зірка позакривала всі комп’ютерні вікна, наостанку зганяла партію в «солітера», оповила гіпсову голову Франсуа Марі золотавим блискучим дощем. Замість лаврового вінка. Зглянувшися на момент, Вольтер затримав її увагу лише на хвильку. «Мадам Командо, ви запитували про причини з’яви серед нас поганих людей. Я поміркував на дозвіллі. Назвемо найвищий інтелект Богом. Бог сотворив світ, але не дав людям правил Добра і Зла. Натомість дав так званий природний закон, який усі зрозуміли по різному. І заходилися втілювати, хто як утямив…
Кожен прагне панівного становища, але один веслує до нього сам, а другий висмоктує поживні речовини з ближнього. Саме тут — кордон між добром і злом. А для чого так зробив Бог, треба запитувати в самого автора проекту. Маю новорічне побажання». — «Прошу, пане Вольтере». — «Скажіть, сіль ву плє, своєму котові, аби стрибав на кватирку якимось іншим шляхом, бо він таки мене колись скине. Ґран мерсі за увагу».
Зірка переставила бюст Безсмертного на безпечніше місце.
Кулик і Командо поралися на кухні.
— Няув, — виступив Макс, пильно уп’явшися в Кулик люмінесцентними жовтими очима.
— Рекет, — Командо подав котові на долоні шматочок.
Макс підживився, тернув вусами об холоші Командових штанів і метнувся до кімнати. Звід там зашелестів поліетиленовим кульком.
— Дія друга, з’ява перша, — оголосив Командо, димлячи в кватирку.
На порозі вродився великий кульок із малюнком Діда Мороза на боці. Лантушок сичав, нявчав, кермував до середини кухні, зупинився, натрапивши на ноги Кулик. Тетяна Іванівна зойкнула, впустила цигарку на стіл. Удоволений Макс вистромив писка — ага, налякалася?
— Можна кота на руки взяти?
— Це ви в нього самого запитайте.
— Підеш до мене, Максику?
Кіт гонорово затремтів напруженим хвостом і вийшов з кухні.
— Диму не любить. Від Нового року зав’язую з курінням, хоча Зірка іноді навіть просить покадити.
— Надто люлькою з голландським тютюном, — озвалася з кімнати Зірка. — Довго ще ви там?
— Дві секунди! Останні мазки майстра.
Командо заходився біля розпеченої духовки.
— А знаєте, Тетяно Іванівно…