— Саме так. І не мені особисто, а телепрограмі «А як насправді».
— Власником якої ви є, бо маєте свою продакшн студію для створення телепродукту.
— Вже провели оперативно слідчі дії?
— Авто не «Деметра» подарувала?
— Комерційна таємниця. Вам до прокуратури?
— А ви куди?
Олег пригальмував біля брівки. Вимкнув мотора, обернувся до Кулик. Пальто з колишньою норкою на комірі, немодна норкова таки каструля на голові, бліде обличчя без слідів макіяжу, тонкі губи. Розумні чіпкі очі.
— Гаразд. Ви порушите справу проти «Де метри»?
— Це залежить од вас.
— Я вас недооцінив.
Кулик подала папірця.
— Читайте.
«І ще, окрема подяка Олежкові Ткачу, журналістові нашому. Якби не його програма про фірму «Деметра», то й моя історія закінчилася б по іншому. Одержав наш Ткачик, борець за суспільну справедливість, гарного хабара за те, що стулив пельку з приводу злочинної діяльності «Деметри». А зі мною у «Деметри» обломчик вийшов.
Не на таку нарвалися. Мало, що я тут, ціла, здорова, з дітьми, та ще й на добрі гроші їх розвела».
— Що це? — збентежився.
— Лист Лідії Олійник.
— Знайшлася?
— Я хочу її знайти.
— Звідки лист?
— З Америки.
— Нівроку. Чим можу зарадити? Я справді колись випадково вийшов на «Деметру», що допомагала убогим українським матерям. На неї недоброзичливці звели наклеп, начебто «Деметра» торгує немовлятами за кордоном.
— В Америці?