Роби авдит своїх навичок слідака поважняка, струшуй із них пенсійний пил, відкидай трачене міллю. За годину — детальний план дій під час проголошення воєнного стану.
— Стасе, це я. Мені потрібен повний звіт у справі Олійник: адреси й телефони всіх фігурантів. Розшукай Зірку Симчич, її за старою адресою немає. По-третє, як наше квартирне питання?
— По-перше, здрастуйте, Тетяно Іванівно, як почуваєтеся, як справи, як вам подобається ця погода? По-друге, списочка отримаєте негайно, а по-третє, квартири до Нового року не буде, за лишилося два дні, нормальні люди вже свят кують…
— Не маю жодної хвилини. Приходь — дивись мою хоч зараз. — Є варіантик…
— Уже згодна, коли переїжджати?
— Тетяно Іванівно, я трохи одвик від вашого шаленого темпераменту. Просто буря й натиск, по-нашому: штурм унд дранг. Не сподівався втрапити в цю річку ще раз. Варіант обміну: я живу в готельці на Оболоні, будинок бетонний…
Ви — до мене, я — до вас, різниця в класі — моїм коштом.
— Оформляй і неси гроші. Коли переїжджаємо? Я збираю речі.
— Зніміть ногу…
— Що-о-о-о?
— Зніміть ногу з педалі газу, перенесіть її на педаль гальма, поступово натисніть, увімкніть правий поворотник і, зупинившись біля бордюру, вимкніть його.
— Ти здоровий?
— Більш ніж. Ви збираєтеся переїжджати, не знаючи куди? Ви ж не бачили моєї квартири.
— Дах є? Решта мене не цікавить. Неси гроші.
За дві години Кулик дзвонила у двері тележурналіста Олега Ткача. Сусіди Зірки Симчич, друга її дитинства. Який проміняв правду про злочинну діяльність фірми «Деметра», що під машкарою доброчинництва нелеґально торгувала українськими дітьми за кордоном, на лагомини нещасні. Ткач колись проходив свідком у справі Симчич Олійник.
— Я тобі ключі прив’яжу на мотузок і повішу на шию…
Прочинила двері усміхнена старша пані в чепурній фартушині, з руками в тісті.
— Ой, даруйте, гадала — син.
— Коли він має бути?
— Сказав, їде. А ви, власне, хто? — окуляри з’їхали пані на кінчик носа, щоб роздивитися гостю.
— Старший слідчий прокуратури.
Жінка грюкнула дверима перед Кулик.