Зірка телефонувала тремтливими пальцями.
— Елло, ти мені конче потрібна як лікар.
— Хто це?
— Господи, це я, Зірка.
— Я тебе не впізнала.
— Розшукай мені терміново найкращого токсиколога в світі.
— Тобі шашечки, чи тобі їхати?
— Даруй, не до гумору. У мене померла ще одна дитина…
— Чекай.
Лідія постукала до кабінету з написом «Дієтсестра».
Валентина Король, опасиста, ще не стара, у хімічних кучериках, сіпнулася зачинити перед Лідією двері, але не встигла. Лідія пірнула до кабінету, впала на коліна і схопила дієтсестру за ноги.
— Валентино Валентинівно, — зронила сльозу.
— Встаньте, як не соромно.
— Валентино Валентинівно, — колінкувала Лідія. — Я прошу пробачення. Ви — справжня людина, справедлива, казали правду про помиї. Не виганяйте мене.
Сестра схопилася за серце.
— Ой, — Лідія схилилася над жінкою. — Я вам корвалольчику накрапаю.
Лідія дістала з шафи корвалол, дієтсестра випила.
— Простіть, що я вам обід перебила, — Лідія показала на прикриті серветкою бутерброди.
— Лідо, я не хочу зла тобі. Але ж і порядок… Дітей годуємо.
— Я вам обіцяю. Чесне слово.
— Гаразд, Лідо. Сідай зі мною. Ось яйце, хліб з ковбасою, чай у термосі.
Лідія не приндилась. Цокнула яйце, взяла чашку з чаєм.