— Ти не дивишся, — Ткач зупинив касету.
— А чого мені ся дивити, я й сама знаю, про що йшлося.
Шантажуватимеш?
— Дай інформацію про отруєння дітей у ліцеї. Захворіла дочка американського радника. Міжнародне забарвлення. Не питаєш, звідки знаю?
— Ти ж читаєш по губах. Поїхав потай за мною. Так само за ним до лікарні.
— Він тобі сказав, літак опівночі. Мені цього вистачило. Я домчав до аеропорту. Даремно не хочеш глянути на останні кадри. Родзинка.
Запустив касету. На екрані вітер збурював білі халати санітарів, Джефрі тримав за руку закутану в простирадло дівчинку на ношах, а потім через величезне скло аеровокзалу дивився, як «Боїнг» підноситься над злітною смугою і бере курс на Америку.
— Профі, братику. Фаховий курви син.
— Далі буде. Залишайтеся з нами.
Зірка під’їхала до амбасади, вже обліпленої автами. Тут її знали, після Америки намагалася не пропускати жодних запросин. Жінки полюбляють перевтілюватися, от Зірка і почувалася тут людиною світу. Чужа мова давала чуттєве задоволення, чужинецькі слова робили будь-які банальності значущими.
Сьогодні дивували гостей екзотикою — готувалася до виступу Елла Ганська, професорка медицини, жінка блискучої наукової кар’єри, свіженький докторський ступінь закріпив її євростатус авторитету в радіології. Лабораторія Ганської мала унікальні можливості досліджувати генетичні мутації після Чорнобиля, її наукові розробки зарадили тисячам людей, її обожнювали сотні мам врятованих дітей. В Америці мала б інститут, світове визнання і безпроблемну старість. В Україні не знала, як розтягнути смішну професорську зарплатню до наступної і жила під загрозою закриття лабораторії — грошей катма.
Зірку з Ганською зазнайомив Олег Ткач, робив про неї програму. «Не матимеш проблем з медициною, вся професура схоплена». Несподівано для Зірки вони з Ганською щиро заприязнилися. Ганська писала музику і вірші своїх романсівпісень-балад, акомпанувала собі на гітарі. Зірка аж уклякла, вперше зачувши від Ганської: «Хочеш, я тобі заспіваю?», бо геть не сприймала жодних бардів-менестрелів з їхніми гітарами.
Тендітна, мила, трохи наївно-манірна, як німецька порцелянова статуетка, ошатно й здатно вбрана жіночка з обличчям, прописаним тонким ретельним пензликом, Ганська мала чаклунський голос. Зірка не зчулася, як під той спів у неї минувся головний біль, душу оповила полегша. «Все простіссімо, — пояснила Елла, — музика фізичною хвилею діє на слуховий апарат, звуки подразнюють нервовий імпульс, той лине до певних точок центральної нервової системи. Від сугестивної програми автора музики у творі і виконанні залежить рефлекторна реакція. Я, співаючи, хотіла, щоби в тебе нічого не боліло».
Після Америки ще не бачилася з Ганською і тішилася з міжнародного визнання подруги, невже й ми вчимося виходити з своїми козами на торг? Перед концертом броунівський рух усілякого бомонду — від фуршету з манюніми канапками, нахромленими на шпажки, і випивкою на всі смаки — до розвішаних і розставлених поодиноких витворів сучасного американського мистецтва життєрадісно нуртував.
Пошукала очима Джефрі. Угледіла якісь знайомі обличчя завсідників усіх здибанок за накритими столами в усіх громадських осередках столиці, одному посміхнулася, другому зробила ручкою, проходячи повз, бо до світської балачки сьогодні не мала хенчу. З вітальні долинула музика.
Бомонд, дожовуючи, посунув туди.
Декорована в стилі ампір вітальня пасувала до дійства.
Пообіч мікрофону у шандалах блимали свічки. Елла, вбрана пишно й трохи декадентськи у бузкову вечірню сукню з оголеними плечима і зворушливою низкою справжніх перлів на довгій шиї, сама виглядала персонажем Бенуа. За нею, постукуючи лакованими мештами, вишикувалися флейтист, скрипаль і гітарист у чорних смокінгах. «Ого, я таки відстала від життя». Гітарист, оволодіваючи увагою, торкнув акорд.
Тиша. Ніжно й сумовито долучилася флейта. «О, сизокрилий птах», — видихнула Ганська. Журливі й світлі звуки відгомоном далекого водоспаду розсували стіни, призупиняли час. Голос ворожив, вишіптував. Дихає темний ліс у соковитій весняній знемозі, над ним діамантово мерехтять зірки на оксамиті неба, немає лиха й біди, а жити — добре.
По тому Ганську обступили, Зірка перечекала. Елла купалася у визнанні, роздавала автографи, приймала візитівки, не могла втримати купи квітів, складала на стіл.
— Ти сьогодні просто чарівна, — почулося з-за спини.
— Слава Йсу, Джефрі. Як Сара?