Коли дізналися, що вони з одного класу, зібрали консиліум і встановили харчове отруєння. Ляля Пономаренко просила, щоб… їй… ноги… відрізали.
Докурив. Зірка з задоволенням забралася назад, до кімнати.
Командо поклав перед Зіркою альбом. На багатьох світлинах — Командо і Андрій Перегуда — молоді, засмаглі, у камуфляжі, озброєні. На одній — забинтована, як кокон, людина, лежачи на лікарняному ліжку, пальці латинською V — вікторією показує фотографу.
— Це хто?
— Я у шпиталі. Ми з Андрієм де тільки не воювали. Якби не він, мене б уже не було. Після поранення півроку висів на волосинці. Дружині похоронка прийшла. Вона на збереженні лежала. Почалися передчасні пологи. Вночі, під Новий рік. Не могли нікого з персоналу докликатися. Сама й пішла до лікарів. І народила по дорозі. Чергова акушерка звеліла дружині підвестися… вона весь час лежала разом з дитиною… на підлозі… і самій іти до пологового залу. Кричала, що вона не наймалася тут усіх носити й возити. Дитина і дружина померли від зараження крові. Я пістолет не здав. Їхав убити всіх. Андрій умовив подати в суд. Мене відправили на експертизу, мовляв, після тяжкого поранення в голову і все таке… А лікарню зобов’язали підвищити, поглибити, розширити і зміцнити… Шкода — послухався Андрія і не вбив їх. Тепер помилки не буде.
— Навіщо мені все це?
— Зазнайомитись.
— Але ж ми не напарники з американського кіна.
— Може й станемо.
— Мені теж звірятися?
— Я й сам про вас знаю. Хто міг телефонувати вашим батькам? — Командо ходив до вікна й назад.
У джинсі і светрі вже не видавався аж таким небезпечним.
Огледіла помешкання. Гостьове крісло — єдина поступка традиційним меблям. Решта начиння — саморобка. За прочиненими дверима іншої кімнати — спортивні тренажери.
А тут — стелажі, робочий стіл, тумбочка з комп’ютером.
— Накаслик, — раптом сказала Зірка.
— ?
— Тумбочку мій тато називає накасликом. Сам їх робить.
Він майстер по дереву.
— Можна йому замовити? У самого руки до всього не доходять.
— Батьки живуть у Ясинях.
— Ноу проблем. Ми доставимо.
— Ми?