— Звідки дізналися номер?
Командо промовчав.
— Я знав, що приїдете. Зараз куди?
— Мені до ліцею треба, я з уроку вибігла.
— Підвезете?
Командо заледве вмостився в «жозі». «Такому в автобусі їздити», — подумала Зірка.
— У мене джип, — телепатував Командо.
— То навіщо поїхали зі мною? Не люблю детективних сюжетів.
Зірка не вмикала мотора.
— Схожий я на такого, що його можна легко спекатися?
Заїдатися з цим сейфом у піджаку не захотілося. Зірка набрала швидкість. Ззаду вилетіла іномарка і, ш-ш-шух, підрізала «жозі».
— А най ті… — Зірка ледве вихопилася з-під «мерса», — підрізають, псякрев, заробляють собі на домовину.
— Гарно кермуєте. Всі нитки цієї справи ведуть до вас. Ви не боїтеся заїхати до мене додому після роботи?
— Боюся.
— Хочете, щоб були інші жертви?
— Погрожуєте?
— Ось моя адреса, телефон. Віддайте комусь, хто вас підстрахує. Ви не відмовитеся, бо це стосується не лише мене, а й вас. Чекаю після сьомої.
Почувся «Титанік».
— Маленька, що у тебе трапилося? — стурбований голос батька.
— Нічого, неню, як ви там? Як мамині ноги, дістали вже від мене ліки?
— Учора, спасибі, сходив на пошту, взяв. Слухай, щойно мені якась жінка подзвонила, сказала, що твоя подруга. Ти що, під слідством? Я приїду. Маму не хвилюймо. А мені все розкажи.
— Неньо, це — мобільник, дорого розповідати, я тобі з дому зателефоную. Не вір нікому і нічому.