— Не завела, а правду кажу.
— Не зважайте на неї, — осміхнулася Лідка. — Чого не п’єте?
— Даруй їй, Господи, не відає, що говорить. Ну, царствіє небесне діткам покійним, земля їм пухом, — стара випила.
Лідія чарки не торкнулася, Зірка пригубила, Травіата маленькими ковточками, мружачись з утіхи, вицмулила.
— Лідко, ти чого? — здивувалася мати.
— Мені не можна.
— Слухай. Я давно за тобою помічаю…
— Мамо! За собою помічайте!
— Травко, а твоя муля-мамуля жива?
— Му-уля поме-ерла, — промукала Травіата, жадібно дивлячись на пляшку.
— На то немає ради… Сама живеш, чи когось прийняла?
— Са-ама, — довірливо посміхнулася Травіата, — за мною Ійка догля-а-дає.
Лідка пильно поглянула на Травіату.
— А ти, Травко, квартиру приватизувала? — поспитала. — Ійко? — безпомічно подивилася Травіата на Зірку.
— Приватизувала, — неохоче відповіла Зірка.
— Що, Зірко, хочеш підлататися, щоб тобі квартира залишилася? — підкусила баба Надя.
— Більше не наливайте, — встала Зірка, — нам треба йти.
Слідча переклала стосик світлин: Зірка веде Травіату за руку, годує її пиріжком.
— Ви сприяли влаштуванню на роботу до ліцею психічно ненормальної Голуб? Ось довідка з психдиспансеру.
— Ви за мною стежили? — Зірка кивнула на світлини.
— Ще ні. Я слухаю.
— Сприяла і сприятиму, допоки мене. Вона працює прибиральницею. Вона не є небезпечною.