Зал захвилювався. Кулик перечекала гомін.
— Я починала вести справу про отруєння дітей у дипломатичному ліцеї. І працювала над нею до моєї госпіталізації з діагнозом інфаркт міокарду. Після чого я вирішила з прокуратури піти і подала відповідний рапорт керівництву.
— Рапорт задовольнили?
— Так.
— Ваш рапорт викликаний лише захворюванням і неможливістю за станом здоров’я виконувати свої обов’язки?
— Не зовсім…
— Прошу пояснень.
— До моїх рук потрапили свідчення кількох осіб, з яких випливало, що можливим вбивцею… була людина… безпосередньо пов’язана зі мною… родинними зв’язками.
Переді мною постала дилема — захистити цю людину і пустити слідство хибним шляхом, чи… Я багато думала… Але я не хочу, щоб вона вбила ще когось. Я передала всі свої докази адвокатові підсудної.
Запала тиша. Блимали вогники двох телекамер, оператори хапали крупні плани — Симчич у клітці, свідок за бар’єром, адвокат за столом, суддя — під гербом держави.
— Потверджую передачу письмових свідчень, — підвівся адвокат.
Суддя звернулася до Кулик.
— Назвіть ім’я людини, проти кого ви свідчите і ступінь вашого з нею зв’язку.
— Олійник Лідія Ільківна. В даний момент… вона вагітна моєю дитиною. Нашою з колишнім чоловіком.
— Поясніть.
— Ми розлучилися місяць тому.
— Через майбутню дитину?
— Це наша особиста справа.
— Прошу викликати свідка Митроху, — сказав адвокат.
Увійшов отець Василій.
— Я працював у церкві Успіння Богородиці. До мене на сповідь прийшла Крута Надія Опанасівна, прибиральниця нашого храму. Я не мав часу, бо готувався до вінчання, але жінка дуже хвилювалася. Я її вислухав. Після чого як громадянин… і просто як людина, як християнин… я не міг зберігати таємницю сповіді. Йшлося про попередження подальших злочинів. Я пішов до прокуратури і виклав усе письмово.
— Повторіть ваші свідчення.