— Більш як сім метрів, — меланхолійно зауважив Хімік. — Як ми туди дістанемось?
— Якось у цирку я бачив живу колону — п’ятеро чоловік один на одному, — озвався Лікар.
— Для нас це надто складно. Ми дістанемося туди по підлозі, — відповів Координатор.
Він узяв у Хіміка ножа й почав робити широкі надрізи в губчастому покритті підлоги.
— Східці?
— .Атож.
— А чому це не чути нашого Кібернетика? — здивувався раптом Інженер. Умостившись на уламках потрощеного розподільного пульта, він прикладав вольтметр до виведених назовні кабелів.
— Він овдовів, — усміхнувшись, відповів Лікар. — Бо що таке Кібернетик без автоматів?
— Вони в мене ще запрацюють, — кинув Кібернетик, зазираючи в отвори вибитих екранів.
Електричний вогник поступово жовтів, робився дедалі слабшим і блідішим.
— Акумулятори теж? — буркнув Фізик.
Інженер підвівся:
— Схоже, що так.
Через чверть години в глиб корабля, а точніше вгору, вирушила експедиція з шістьох чоловік. Спершу вони дісталися в коридор, а звідти — до окремих приміщень. У Лікаревій каюті знайшли кишеньковий електроліхтарик. Лікар полюбляв возити з собою безліч зайвих речей. Ліхтарика забрали з собою. Усе довкола було поруйноване і потрощене. Меблі, прикріплені до підлоги, вціліли, але з приладів, інструментів, допоміжних засобів пересування, харчових припасів утворилася справжня каша, яка сягала людям вище колін.
— А тепер спробуємо вийти, — сказав Координатор, коли вони знову опинилися в коридорі.
— А скафандри?
— Вони в напірній камері. Сподіваюся, з ними нічого не сталося. А втім, вони нам і непотрібні: на Едемі цілком стерпна атмосфера.
— А хіба тут взагалі хтось колись був?
— Так, десять чи одинадцять років тому космічний зонд пошукового патруля, коли загинув Альтаїр зі своїм кораблем. Пригадуєте?
— Але з людей ніхто?
— Ні, ніхто.
Внутрішній люк шлюзу похило нависав над їхніми головами. Дивне перше враження, спричинене тим, що в знайомих приміщеннях усе набуло абсолютно нового вигляду — стіни стали тепер, підлогами, а стелі — стінами, — поволі минало.