Пан ротмістр слухав Зефа з глибочезною увагою на виду, проте ледве Зеф замовк, як він рвучко обернувся до затриманого і просто у вічі йому прогавкав по-хонтійськи:
— Ваше ім’я? Чин? Завдання?
Гай прийшов у захоплення від спритності прийому, але затриманий, очевидно, не знав і хонтійської. Він знову показав свої чудові зуби, поплескав себе по грудях, проказавши: «Мах-сим», штрикнув пальцем у бік каторжнику, проказавши: «Зеф», і після цього почав говорити — спроквола, з тривалими паузами, показуючи то в стелю, то в підлогу, то обводячи руками довкруг себе. Гаю здавалося, що в цій промові він вловлює деякі знайомі слова, проте слова ці справи геть не стосувалися. Коли затриманий вмовк, озвався капрал Варибобу.
— Як на мене, то це спритний шпигун, — сказала стара чорнильниця. — Треба доповісти панові бригадиру.
Пан ротмістр не звернув на нього уваги.
— Ви можете йти, Зефе, — сказав він. — Ви виявили ревність, це вам зарахується.
— Вельми вдячний, пане ротмістр! — ревонув Зеф і вже повернувся було, щоб іти, як раптом затриманий неголосно скрикнув, перехилився через бар’єр і схопив пачку чистих бланків, що лежали на столі перед капралом.
Варибобу перепудився до смерті (теж мені капрал!), відсахнувся і шпурнув у дикуна перо. Дикун спритно спіймав перо на льоту і, прилаштувавшись тут же, на бар’єрі, заходився щось креслити на бланкові, не звертаючи уваги на Гая і Зефа, які схопили його за боки.
— Відставити! — скомандував пан ротмістр, і Гай охоче підкорився: втримувати цього коричневого звіра було однаково, що намагатися зупинити танк, вхопившись за гусеницю.
Пан ротмістр і Зеф стали обабіч затриманого і дивилися, що він там черкає.
— По-моєму, це схема Світу, — невпевнено сказав Зеф.
— Гм… — відгукнувся пан ротмістр.
— Ну звісної Ось у центрі в нього Світове Світло, це ось Світ… А тут ми, на його думку, перебуваємо.
— Але чому все пласке? — недовірливо спитав пан ротмістр.
Зеф стенув плечима.
— Можливо, дитяче сприйняття… Інфантилізм… Ось, дивіться! Це він показує, як сюди потрапив.
— Так, можливо… Я чув про таке божевілля…
Гаю нарешті вдалося протиснутися між гладким твердим плечем затриманого і цупкою, пропахлою потом курткою Зефа. Малюнок, який він побачив, видався йому смішним. Так малюки-першокласники зображають Світ: посередині маленький кружок, що означає Світове Світло, довкола нього велика кружина, що означає Сферу Світу, а на кружині жирна крапка, до якої досить домалювати ручки і ніжки, і вийде «це — Світ, а це — я». Навіть Сферу Світу бідолашний псих не спромігся зобразити правильною кружиною, вийшов у нього якийсь овал. Ну звісно, що ненормальний… А ще намалював пунктиром лінію, яка веде з-під землі до крапки: ось, мовляв, як я сюди потрапив.
Тим часом затриманий узяв інший бланк і швидко накреслив дві маленькі Сфери Світу у протилежних кутках, з’єднав їх пунктирною лінією і ще домалював якісь закарлючки. Зеф безнадійно присвиснув і сказав панові ротмістру:
— Дозвольте йти?
Але пан ротмістр не відпустив його.
— Е-е… Зефе, — сказав він, — пригадується, колись ви оберталися у галузі… є… — Він постукав себе зігнутим пальцем по тім’ю.