— Чому кинув автомат? — неголосно спитав ротмістр.
— Ви наказали не стріляти.
— Пане ротмістр.
— Отже, якби я наказав не розмовляти, ти б відкусив собі язика?
Максим змовчав. Розмова йому не подобалася, але він добре пам’ятав настанови Гая.
— Хто батько? — спитав ротмістр.
— Вчений, пане ротмістр.
— Живий?
— Так точно, пане ротмістр.
Ротмістр вийняв з рота сигарету і подивився на Максима.
— Де він?
Максим збагнув, що бовкнув зайве. Треба було викручуватися.
— Не знаю, пане ротмістр. Точніше, не пам’ятаю.
— Але те, що він вчений, ти пам’ятаєш… А що ти ще пам’ятаєш?
— Займись цими напівтрупами, капрале, — сказав ротмістр. — Наручників вистачить?
Гай зиркнув через плече на заарештованих.
— З вашого дозволу, пане ротмістр, одну пару доведеться взяти у другій секції.
— Дій.
— Гарна картина, пане ротмістр, — сказав Максим.
— Впізнаєш місця?
— Аж ніяк. Цього моря я ніколи не бачив.
— А яке бачив?