— Фанку! — крикнув Максим. — Фанку! Не треба!
— Сюди! Йому зле!
— Максим.
— Рада.
— Добре, — сказав Максим. — Вечерю.
Вона кивнула і щось спитала. Максим про всяк випадок також кивнув.
— Добре, — сказав Максим і жестом вказав на стілець поруч із собою.
Підійшла Рада і вже без усмішки, дивлячись убік, запитала щось.
— Так, — сказав Максим про всяк випадок. — Рада хороша.
— Не розумію, — сказав Максим сердито.
У дверях він обернувся, зронив кілька неголосних слів і зник.
— Фанк! — мовив Максим проникливо. — Фанк погано! Іти. Погано.
— Ходімо, — сказала вона, і Максим підхопився.
— Мак Сим?
— Максим, — поправив він.
— Мак? Сим?
— Максим. Мак — не треба. Сим — не треба. Максим.
Тоді Рада приставила палець до свого носика і мовила:
— Рада Гаал. Максим…
— Гаал? — проказав він. — Гай Гаал?
Запанувала тиша. Усі були вражені.