— Так, пане полковнику. У вас усе гаразд.
— Дякую. Ви не хочете поїхати зі мною постріляти качок на болоті у гирлі Тальяменто? Чудові місця. Там маєток славних італійських хлопців — я познайомився з ними в Кортіні.
— Це те болото, де повно лисух?
— Ні, в тих місцях полюють на справжніх качок. Хлопці дуже славні. I полювання чудове. Добрячі качки. Крижні, шилохвости, чирки. Навіть гуси трапляються. Не гірше, ніж у нас удома, коли ми ще були хлопчаками.
— Я був хлопчаком у двадцять дев'ятому й тридцятому
— Ну, це вже таки ницо! Не сподівався такого від вас.
— Та я зовсім не те хотів сказати. Просто я не пригадую, щоб у нас було добре полювання на качок. До того ж я ріс у місті.
— Тим гірше для вас. Всі ви, міські хлопці, нічого не варті.
— Ви це серйозно, полковнику?
— Звичайно, ні. Ви й самі в біса знаєте.
— Із здоров'ям у вас усе гаразд, полковнику. Шкода, що я не можу з вами поїхати. Та я й стріляти не вмію.
— Дарма! — сказав полковник.— Ну то й що? У нас в армії ніхто не вміє стріляти. Мені б дуже хотілося, щоб ви були зі мною.
— Я дам вам ще одні ліки, крім тих, що ви вживаєте.
— А хіба є такі ліки?
— Сказати правду, нема. Але вони щось там придумують.
— Ну й хай собі придумують, — сказав полковник.
— Оце розумна мова, пане полковнику.
— Ідіть до біса! То ви не хочете їхати зі мною?
— З мене досить качок у ресторані «Лоншан» на Медісон-авеню,— відказав лікар.— Влітку там кондиційоване повітря, а взимку тепло. Не треба вставати вдосвіта й натягати на себе теплі кальсони.
— Гаразд, міський жевжику. Анічогісінько ви не тямите.
— I не хочу тямити, — відповів лікар. — А зі здоров'ям у вас усе гаразд, пане полковнику.
— Дякую,— сказав полковник і вийшов.