— Так, син Елвін. Він у приватній школі.
— У якій саме?
— Цього я вам не скажу, — твердо мовив Моррісон.
— Гаразд, — приязно усміхнувшись, згідно кивнув Донатті. — На всі ваші запитання відповіді будуть завтра під час першого сеансу лікування.
— Дуже приємно, — Моррісон підвівся.
— Останнє запитання, — зупинив його Донатті. — Ви не палили більше години. Як ви себе почуваєте?
— Чудово, — збрехав Моррісон. — Просто чудово.
— Браво! — вигукнув Донатті. Він обійшов навколо столу й відчинив двері. — Відведіть душу сьогодні ввечері. Після завтрашнього дня ви більше ніколи палити не будете.
— Правда?
— Містере Моррісон, — урочисто сказав Донатті, — це ми гарантуємо.
Наступного дня рівно о третій Моррісон сидів у приймальні корпорації. Від самого ранку він вагався — чи йти на призначений учора секретаркою час, чи не зв’язуватися з цією корпорацією взагалі. Зрештою подумав: “Треба, нарешті, наважитись”.
Він згадав сказане Джіммі Маккенном: “Це змінило все моє життя” і вирішив піти. Бог свідок, життя у нього таке, що його слід було б трохи змінити, було цікаво. Перед тим як зайти в ліфт, він до фільтра допалив сигарету й подумав: “До біса погано, якщо вона остання”. Смак сигарета мала жахливий.
На цей раз чекати у приймальні довелося менше. Коли, на запрошення секретарки, Моррісон пройшов до коридору, на нього уже чекав Донатті. Він подав для потиску руку й усміхнувся. Його усмішка видалася Моррісону майже хижою. Він почав трохи нервуватися і знову захотів палити.
— Ідіть зі мною, — сказав Донатті. Коли вони увійшли до невеликої кімнати, Донатті сів до столу. Моррісон зайняв стілець напроти,
— Я дуже задоволений, що ви прийшли, — почав Донатгі. — Багато перспективних клієнтів після першої бесіди більше не з’являються. Вони знаходять, що не бажають кинути палити так рішуче, як гадали. Певен, з вами працювати буде приємно.
— Коли почнеться лікування? — Моррісон подумав, що це, мабуть, буде гіпноз.
— О, лікування вже почалося. Воно почалося, коли ми в коридорі потиснули один одному руки. Ви маєте з собою сигарети, містере Моррісон?
— Так.
— Дайте їх мені, будь ласка.
Стенувши плечима, Моррісон подав Донатті пачку. Зрештою, в ній було лише дві чи три сигарети.
Донатті поклав пачку на стіл, потім, усміхаючись до Моррісона, стиснув праву руку в кулак і почав по ній бити. Вилетів кінчик сигарети. Посипалися крихти тютюну. Звук ударів кулака Донатті досить гучно лунав у зачиненій кімнаті. Усмішка не сходила з обличчя Донатті, а Моррісон був неприємно вражений. Він подумав, що на нього просто хочуть в такий спосіб вплинути.
Нарешті Донатті перестав бити по пачці, підібрав її, зібгав і вдарив по ній ще раз.