Донатті подав йому перо. Моррісон написав своє прізвище й розписався. Донатті розписався нижче. Тієї ж миті аркуш зник у шухляді столу. Моррісон, усміхнувшись, подумав, що дав іще одну обіцянку. Він давав їх і раніше. Одного разу витримав цілих два дні.
— Чудово, — сказав Донатті. — Ми не набридаємо тут пропагандою, містере Моррісон, нас не цікавлять стан здоров’я, витрати чи суспільний стан клієнта. Нас не цікавить, чому ви бажаєте кинути палити. Ми прагматики.
— Зрозуміло, — непевно кинув Моррісон.
— Ми не користуємося ніякими ліками, не наймаємо людей Дейла Карнегі вас повчати, не рекомендуємо ніякої спеціальної дієти, не приймаємо ніякої винагороди, аж поки ви утримаєтеся від паління протягом одного року.
— Боже мій! — вирвалось у Моррісона.
— Містер Маккенн не говорив вам цього?
— Ні.
— До речі, як він себе почуває? Як ідуть його справи?
— У нього все гаразд.
— Чудово. Відмінно. А зараз… лише кілька запитань, містер Моррісон. Вони дещо особисті, але я запевняю вас, що ваші відповіді будуть триматися у найсуворішій таємниці.
— Що вас цікавить?
— Як звати вашу дружину?
— Люсінда Моррісон. Дівоче прізвище Рамсей.
— Ви її кохаєте?
Моррісон кинув на Донатті швидкий погляд, але той м’яко дивився на нього, чекаючи відповіді.
— Так, звичайно, — сказав він.
— У вас були якісь шлюбні проблеми? Можливо, розлучення?
— Яке це має відношення до лікування від шкідливої звички? — запитав Моррісон трохи сердитим, всупереч його бажанню, голосом, але він хотів, йому конче була необхідна … сигарета.
— Дуже велике, — відповів Донатті. — Повірте мені.
— Ні. Нічого такого не було.
Хоча стосунки між ними останнім часом були таки дещо напружені.
— У вас лише одна дитина?