— Я сьогодні чхаю на миття, — голосно заявив він. Біля шапликів запала очікувальна мовчанка. Великий Петер був ватажок, і коли він не думав митися, то й перед кожним хлопцем поставало важке питання, що йому робити.
— І я сьогодні чхаю на миття!
Гуннар рішуче відклав щітку. Він також знав, що вода й мило не зможуть зробити з ним ніякого дива.
— Не будь дурний, — мовив Расмус, витираючи мокрого чуба, що ліз йому в очі. — Ти ж знаєш, хто має приїхати.
— Думаєш, приїде власною особою король Оскар? — відповів Гуннар. — Мені чхати, чи то буде сам король, чи якийсь дрібний крамар із Кіси, а митись я однаково не хочу.
Куховарка тітка Ольга була балакучіша за панну Шуліку й розповіла дітям, що має приїхати не дрібний крамар, а великий купець, та ще й разом з дружиною. У них не було власних дітей, що успадкували б колись їхню крамницю. Тому вони й приїдуть до Вестергазького притулку вибрати собі дитину, казала тітка Ольга. Успадкувати цілу крамницю! Оце діло, міркував Расмус. Крамницю, де повно карамельок, і колотого цукру, й солодцевих паличок. Ну, звичайно, борошно, кава, мило й оселедці теж там є.
— Ти як хочеш, а я таки вимиюся, — рішуче сказав Расмус і взявся терти лікті.
— Мийся, мийся, — мовив Гуннар, — я тобі допоможу. Він схопив Расмуса за шию і пригнув йому голову в шаплик з водою. Расмус випручався, сердито пирхаючи. Гуннар стояв поряд і лагідно сміявся, сяючи всім своїм кирпатим обличчям.
— Ти ж не гніваєшся на мене? — спитав він.
Тоді й Расмус засміявся. На Гуннара не можна було довго гніватись. Але намочити його як слід треба було. Він схопив шаплик і загрозливо рушив до Гуннара, що стояв навпроти дверей до спальні й чекав нападу. Расмус підняв шаплик: зараз Гуннар матиме добру купіль. Та коли Расмус замахнувся шапликом, Гуннар швидко відскочив убік. Тієї миті двері до спальні відчинились і вода з шаплика навальною тропічною зливою ринула на того, хто з’явився на порозі.
А з’явилася панна Шуліка. На жаль, у такому випадку тільки одна особа може втриматись від сміху — та, яку облито. Отже, панні Шуліці легко було не сміятись, але хлопці приглушено захихотіли. І серед того хихотіння почувся якийсь надривний, моторошний регіт. То реготав Расмус. Якусь мить, страхітливу мить, реготав, а тоді враз замовк, розпачливо чекаючи лиха. Адже він розумів, що мало статися лихо.
Панна Шуліка була дуже стримана людина, і тепер вона також стрималася. Тільки струснулася, наче мокрий пес, і сердито втупила очі в Расмуса.
— Тепер я не маю на тебе часу, — сказала вона. — Ми побалакаємо потім. — Тоді гучно заляскала в долоні й гукнула: — За півгодини всі збираються на подвір’ї! Ви встигнете помитись, прибрати спальню й попоїсти.
Після цих слів панна Шуліка вийшла, не глянувши на Расмуса. Коли вона зникла, зчинився радісний гомін.
— Ну й улаштував ти їй купіль, — сказав Великий Петер. — Цього разу ти, Расмусе, добре постарався.
Але Расмуса не тішило те, що він добре постарався. Погано почався в нього день. Так не починається день дивовиж, коли він міг би отримати собі батьків. А от кару отримає, і, мабуть, страшну кару, бо ж він зробив страшний вчинок. Він мерз від страху й тривоги, його худе тіло аж тіпалося.
— Одягнися, ти весь посинів з холоду, — сказав Гуннар і додав тихіше: — Це через мене ти облив Шуліку.
Расмус, цокаючи зубами, надяг на себе сорочку й штани. Байдуже, хто винен, адже ні він, ні Гуннар не сподівалися, що все скінчиться так погано. Проте він боявся, розпачливо боявся тієї кари, яку вигадає для нього Шуліка. Коли хтось робив щось справді погане, то панна Шуліка часом шмагала винного різками. Одного разу вона відшмагала Великого Петера за те, що він трусив яблука у священиковому садку, і Елува, який так розсердився на тітку Ольгу, що крикнув на неї: «Переварка!» Звичайно, його теж відшмагають у кімнаті панни Шуліки.
«Але як вона вдарить мене, я помру, — подумав Расмус. — Просто візьму й помру, і так буде найкраще».
Адже він хлопчик-сирота з рівним чубом, якого ніхто не хоче взяти за свого, то можна й померти.
Расмус був і далі пригнічений, коли вийшов із дітьми на подвір’я. Панна Шуліка вже чекала на них, убрана в ошатну чорну сукню й білий, цупко накрохмалений фартух. Вона заплескала в долоні й сказала:
— Ви, мабуть, чули, що в нас сьогодні будуть гості. Скоро приїдуть одні пан і пані поглянути на вас і трохи поговорити з вами. Ви собі грайтеся, як звичайно. Та було б добре, якби ви поводилися трохи чемніше, ніж завжди. Ну йдіть, починайте гру!