Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Я думаю, ми їхали до Міддлтона, щоби побачити місця, про які Рент нам розповідав, та познайомитися з тими, кого він називав «мої». З його батьками, Айрін і Честером. З його найкращим другом, Боді Карлайлом, з яким він разом ходив до школи. З усіма цими сраними фермерами, Перрісами, Томмісами, Елліотами, про яких він без упину триндів. Більшість Руйнувальних Ночей ми так само їздили в машинах і базікали.
Ну й селюки. Нашою метою було оживити всі ті історії, розказані Рентом, побачити їх насправді. Дивно, скажіть? Я та Ехо Лоуренс із Недді на задньому сидінні його «Кадиллака Ельдорадо». Машини, яку купив йому Рент.
Еге ж, ще ми їхали для того, щоби покласти квіти й усе таке на Рентову могилу.
«Тільки не сьогодні, — каже Нед. — Подивися ще раз на календар. Сьогодні Ніч Учня За Кермом».
Шот Даньюн: Попереду срібне сяйво прокреслює обрій. Срібло шириться, перетворюється на білу палахку бульбашку, потім на півколо, потім на коло. Повня. Сьогодні ми пропускаємо розкішну Ніч Медового Місяця.
Ехо Лоуренс: Замість музики ми оповідали одне одному історії. Історії, які почули колись від Рента, про те, як він ріс. Історії про Рента — ми складали їх із деталей, які доводилося викопувати з найдальших закутків у найдальших закутках найдальших закутків наших мізків. Кожен додавав свої спогади про Рента, ми їхали, сплітаючи наші розповіді в одне.
Шот Даньюн: У Міддлтоні нас зупинив місцевий шериф, і ми сказали йому правду: ми здійснюємо паломництво до місць, де народився Рент Кейсі.
Ехо Лоуренс: Облиш. Роз’їжджаючи такими занюханими містечками між північчю та світанком, завжди ризикуєш. Поліція нічого особливого не робитиме, хіба що оглушить тебе своїми сиренами. Шериф Міддлтона розглядав наші права під променем ліхтаря, водночас читаючи нам нотації про місто. Про те, як переїзд до міста вбив Рента Кейсі. Усі мешканці міст були для нього вбивцями. Включно з нами.
Шот запитав: «Поки ніхто не з’являвся, щоби вбити Рентову маму?»
Шериф був одягнений у брунтану сорочку з латунною зіркою, пришпиленою до нагрудної кишені. Напис, викарбуваний на зірці, повідомляв: «Офіцер Бейкон Карлайл».
Ну давай. Поговори про найгірше з усіх питань, яке Шот міг тобі поставити.
Недді Нельсон: Скажіть мені, яким чином фізик сер Девід Брюстер у 1844 році знайшов металевого цвяха, повністю загрузлого в брилу піщанику девонського періоду, якій було понад 300 мільйонів років?
Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: З повітря Міддлтон можна побачити, якщо летіти з Нью-Йорка до Лос-Анджелеса; і тоді неодмінно замислюєшся, як люди взагалі живуть у місцях на кшталт цього. Перед очима постають огидні диванчики, покинуті на верандах.
Машини, припарковані на передньому дворі. Наполовину зірвані зі своїх фундаментів будинки, завислі на шлакоблоках, під якими сплять собаки й кури. І якщо вам здається, що тут відбулося якесь стихійне лихо, то тільки тому, що ви не бачило такого раніше.
Недді Нельсон: Як ви поясните той факт, що домогосподарка з Іллінойсу, місіс С. В. Калп, розламавши грудочку вугілля, знайшла всередині золоту намистину?
Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Попри похмурі декорації, вони дуже сексуальні, ці провінційні містечка. В їхніх тенетах заплутуються тільки особи, що рано стають вродливими та сексуальними. Молоді жінки й чоловіки набувають розкішні бюсти й мускули задовго до того, як дізнаються, як застосувати цю силу; вони закінчують вагітністю та осідають так близько від дому. Цей цикл консервує найкращу генетику в таких місцях, про які ви й гадки не маєте. От як Міддлтон. Маленькі гніздечка, звиті нестерпно привабливими ідіотами, що народжують та проживають довжелезну потворну зрілість. Венери й Аполлони. Містечкові боги та богині. Якщо Міддлтон і виплодив щось варте уваги за всю занудну, тупу, порохняву історію його спільноти, то цим ексклюзивним продуктом був Рент Кейсі.
Ехо Лоуренс: «Люди їдуть із містечок переважно для того, — любив казати Рент, — щоби марити поверненням. А залишаються жити в них здебільшого для того, щоби мріяти, як колись поїдуть геть».
Він мав на увазі, що людина завжди нещасна, де б вона не була.
Із польових нотаток Іріна Тейлора Сіммза: Основною метафорою влади в Міддлтоні, а особливо в родині Кейсі, є сценарій застіль на честь християнських свят. При таких нагодах, як Великдень, День подяки та Різдво, члени родини ділилися на два чітко виражені класи. Дорослі обідали зі старовинною порцеляною, що передається з покоління в покоління, за тарілками, вручну розписаними квітами й золотом по обідку. Діти їли за столом у кухні, власне, навіть не за столом, а за конструкцією з кількох складаних картярських столиків, зіставлених докупи.
Ехо Лоуренс: У кухні все було з паперу: серветки, скатертини, тарілки — так, щоби все можна було зібгати й викинути в помийницю. Коли дорослі з родини Кейсі сідали за стіл, то завжди промовляли одну й ту саму молитву: «Дякуємо, Господи, за ті блага, які дав ти нашій родині, за хліб та за успіх, які ми бачимо перед собою».
Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Старенькі в родині Кейсі сиділи разом із дітьми й молилися за сальмонелу. За риб’ячі кістки, що застрягають у горлі. Молодше покоління бралося за руки та схиляло голови, щоб помолитися за обширні удари та серцеві напади.
Ехо Лоуренс: Рент часто казав: «Найприємніше в житті — це коли можеш подивитися через плече й побачити, що в черзі позаду тебе стоять ті, кому ще гірше».