Чувак-біржевик зав’язує шнурки на туфлях.
І, все ще стоячи на півдороги вгору, Шейла кричить: «Чи не були б усі такі ласкаві заткатися? Дайте мені подумати…» Вона дивиться на свою планшетку. Дивиться на малого номер 72. Дивиться на блядуна, вдягненого та готового піти геть. Шейла каже: «Один-єдиний раз…» Вона тицяє великим пальцем вбік біржевика, кажучи: «Номер 14, ходімо зі мною». Показуючи пальцем на малюка, вона каже: «Номер 72, поки розслабтеся».
Чуваки знову починають патякати, жувати чипси тако, сцяти та не зливати після себе воду. Їхні складені хрестом пальці розплітаються. По телеку потворний макаронник так пітніє, що бронзер стікає по щоках, вимальовуючи смуги як у зебри, оприявнюючи суху, тонку, пергаментну шкіру під ним. Ні до кого конкретно, тицяючи пальцем у телевізор, я кажу: «Чуваки, зробіть мені послугу». Кажу: «Убийте мене, якщо я колись матиму такий гівняний вигляд».
Поруч зі мною, трохи позаду, чувак номер 137 каже: «Цей виклик був уже близько…»
Малий номер 72 каже: «Так що таке флафер?»
А Корд Куерво каже: «Чувак, ти що кажеш?» Він злегка штурхає мене в плече кулаком. Його бронзер прилипає до мого, тож йому доводиться віддирати свої кісточки від мого плеча, і Корд каже: «Оцей по телеку? Це ж і є ти, чувак. Років десь так п'ять тому».
Містер Бакарді дивиться на монітори, які тут повісили під стелею, щоб показувати порно, і продовжує повторювати: «Ні… не може бути…»
Містер Бакарді просто стоїть на одному місці, витріщившись на монітори, може, двома пальцями пощипує себе за обвислу шкіру під підборіддям, натягає її та відпускає. Він дивиться на фільм, який показують на моніторах, натягує шкіру на щоках до вух, так, що зникають зморшки біля рота, і каже: «Йобані оператори, вони зробили з мене якесь лайно». Його шкіра в деяких місцях така ж зморшкувата, як у моєї рожевої секс-ляльки, містер Бакарді продовжує: «Не може бути, щоб я мав такий паскудний вигляд. Йобані освітлювачі…»
Номер 137, який раніше був Деном Баньяном, — він піднімає свого автографного гінчака, зазирає йому прямо в очі-ґудзики та каже: «Хтось не хоче визнавати очевидного…»
Заголовки тих газет, які продавали на касах у супермаркетах, правдиві. Уся ця бридня про те, чому серіал Дена Баньяна зняли з ефіру. Уся маячня, яку вони друкували, була правдою.
«Я голодував. Я був голодним актором», — каже номер 137, закинувши голову назад, але зовсім не дивлячись на монітори. Замість цього він шкіриться в стелю. Сміється над чимось, хоч там нічого нема. І він каже: «Якщо хтось і може зрозуміти, як тепер почувається Кессі Райт, то це я…»
Над нашими головами на моніторах моя мама грає у фільмі «Перепихання по-італійськи» у ролі загадкової жінки з інтернаціональної банди, яка планує вкрасти коштовності корони з якогось місця.
Містер Бакарді втягає живіт і виструнчується, кажучи: «В такій дешевій фігні, як ця, розрізнення нікуди не годиться». Він каже: «Вони могли з тим самим успіхом відзняти це зі сраного супутника».
Лють — так це називає номер 137.
«Я був десь твоїх років», — каже Ден Баньян і дивиться на мене. Він глибоко вдихає та повільно випускає повітря. Його плечі підскакують аж до вух, і він каже: «Фінансова компанія все надзвонювала мені, обіцяючи відібрати машину. Кілька запізнілих виплат за кредиткою, й вони збільшили відсотки до тридцяти». Його плечі опадають, так що руки звисають ледь не до колін, і він каже: «Тридцять відсотків! З балансом у 25 штук скидалося на те, що я буду виплачувати їх до кінця життя».
Тому він знявся в порнофільмі, каже він.
«Інколи достатньо однієї миті, — каже номер 137, — щоб зіпсувати все своє подальше життя».
Він питає, чи знаю я фільм під назвою «Три дні кондома»? Він каже: «Що ж, цього вистачило на виплату за машину. Тіло кредиту це не зменшило, але машину я зміг зберегти».
Він не думав, що хоч хтось бачив цей фільм. У той час усі його ролі нічого не значили. Це було за десять років до того, як він отримав свій унікальний шанс у «Дені Баньяні, приватному детективі».
Але та кондомна кіношка з тих пір зависла над його головою.
«Знятися у виключно чоловічій гейській груповусі — це все одно що подати заяву про відставку», — каже він. Ден Баньян змахує однією рукою, очі оглядають півкімнати. «Ти і кожен інший чоловік тут, неважливо, що ви робите в цій кімнаті, чи ви кажете Кессі, що любите її, чи ви її трахаете, чи робите й те й друге, — не сподівайтеся, що вас колись затвердять на посаді судді Верховного Суду».
Порно, каже він, це та робота, за яку можна братися тільки після того, як померла остання надія.