поета)українці помалу,вперто й терплячевідновлюютьсвоїх genii loci, культ
місця.Тожсамість,як у добу феодальнихкнязівств,виміряється— тутешністю.
Українськаісторія вернуласьна круги своя.
"Щодасть нам силу?"
Цеще одне з класичнихукраїнськихпитань — сформульованепонад вісімдесятроків
томуЛесею Українкою,котра й відповілана нього, власнимжиттям і творчістю:
заселившизабороненуй переслідуванумову ("дім буття",за Гайдеґером,в
українськомувипадку — забитийдошками) цілимпантеономперсонажівсвітової
культури,від героївгомерівськогоепосу до пророкаМохаммеда, ДонЖуана й
масачусетськихпіліґримів,і в той спосібпіднісши сволок"українськоїхати" на
вселенськувисоту. Це дуже"центральноєвропейська"відповідь —коли духовним
еквівалентомнації, ґарантомїї єдности, азначить іжиттєздатности,стає
культура(ще Масариксвого часустверджував,що "національнаідея є ідея
культури"!),причому неодміннокультура відкрита,включена впроцес
універсального,крізь час іпростір, обмінувартостями.
Якоюбуде завтрашняУкраїна, залежитьвід того, чипотрапитьсьогодні українська
культуравитримативдруге (після"РозстріляногоВідродження"1920-х) завданийїй
історієюіспит на "мажоритарність"— із вічнозагроженої,
покривджено-"меншинної",скупченої всобі зробитисьсамовпевнено-екстравертною
—"своєю",обволікаючоюй проникаючою,як повітря, длявсіх, хто населяєУкраїну.
Дляпочатку вонамає "привласнити",опанувати йорганічноввібрати в себевсі
дотеперішнідуховні злети,що відбувалисяв сфері їїприсутностий відчужувались