- Чого тобі?
- Ти знаєш, що я придумав?
- Ні.
- Треба нам книжки взяти в бібліотеці.
- Правильно, підемо завтра наберемо - фантастику яку-небудь…
- Та ні, Сергію, я не про те. Книжки із зоології.
- Зоології? Ти що, здурів? Мало тобі колекції, мало тобі ботаніки, мало тобі нашої вчительки? Забув, як ти сам з її уроків тікав?
- Так то ж ботаніка.
- А зоологія, по-твоєму, краща? Я одного разу поглянув у підручник - там якісь кишковопорожнинні, гадюки - бридота одна!
- От ти не розумієш…
- Не хочу я такого й розуміти, - урвав я Митька. - Маєш бажання, то й читай собі, скільки влізе. Станеш великим зоологом, будеш казати: «Любі діточки, бачите цього павучка?» - засміявсь я, згадавши нашу ботанічку.
- Якби ти дав мені договорити, то й сам менше дурниць намолов би зараз.
- Ну, кажи, кажи, - поблажливо дозволив я.
- Ти думаєш, зоологія - це самі павучки і оці от, як їх, кишковопусті?
- Порожнинні, - поправив я його. - Одна назва чого варта.
- От-от. Так, до твого відома, зоологія - наука про весь тваринний світ. Отже, в ній ми обов’язково знайдемо щось підходяще і для нас, цебто про те, що живе в цьому озері.
- Ти думаєш?
- Ще б пак!
- Гм, а й справді, - погодивсь я по хвилинному роздумі. - І голова ж у тебе, Митю.
- Ну що ти, - скромно озвавсь Митько.
- Скажіть, які молодці, - дивувалась бібліотекарка, коли ми втретє прийшли міняти книжки. - Цілими днями читають. А ви не перевтомитесь?
- Авжеж, молодці, - бурмотів, виходячи з бібліотеки, Митько. - Стільки читати - з глузду можна з’їхати.