- Привіт дослідникам! І вам покупатися скортіло? Ех, водичка, що треба! Це вам не річка!
- Добридень, - озвались ми трохи спантеличено, бо наші з ним останні зустрічі не дуже схиляли до дружньої розмови.
- Та чого ви такі набурмосені обоє? Ще й досі сердитесь? А ви, я бачу, серйозно захопилися відловом комах. Ну що ж, заради миру - ось вам од мене подарунок, - він витяг з кишені штанів жовтий прозорий камінець. - Дивіться!
Ми з Митьком захоплено схилилися над Василевою долонею.
- Ух ти, це що?
- Не пізнаєте? Бурштин. Он бачите, ще й муха в ньому якась.
Справді, у жовтогарячому злитку застигла навіки маленька комаха.
- Ви знаєте, що таке бурштин? - вів далі Василь. - Це смола дерев, що пролежала в землі мільйони років і закам’яніла. От у Прибалтиці її повно, а в нас рідко трапляється. Так що ця знахідка - велика цінність.
- Ти що, її тут знайшов? - не повірив я.
- А де ж, по-твоєму? От у цьому озері. Хотів було у краєзнавчий музей здати, та передумав. Хай уже вам буде. Ви ж комах колекціонуєте.
- У цьому озері? - і собі здивувався Митько. - Отут?
- А що ви думаєте? Тут і не таке зустрінеш… - Василь кинув на нас загадковий погляд і замовк.
- Що? - спитали ми в один голос.
- Та навіть і не знаю, чи казати вам… - Він знову помовчав. - Ну гаразд. Ви, бачу, люди мислячі й серйозні.
Ми затамували подих. Що ж то він повідає нам, цей дивний хлопець?
- Просто хочу вас застерегти. Адже ви, здасться, як і я, полюбили це місце.
«І звідки йому відомо?» - подумав я.
- Ви вмієте зберігати таємниці? - він суворо звів брови.
- Могила, - мерщій вигукнувся Митько.
- Щоб я маму й тата не бачив, - пробелькотів і я десь почуту клятву.
- Ну так от, хлопці. Озеро це незвичайне.
- Незвичайне? - пошепки повторили ми.