— Так, звичайно, — сказав я, швидко відсовуючи тарілку.
— Будьте ласкаві, — він перекинув мені аркуш паперу, — ось список усіх виявлених кібермеханізмів. Перевірте, чи все там на місці.
Я узяв список. Усі вичікувально дивилися на мене.
— Так, — промовив я, — мабуть, усе на місці. Навіть ініціаторні розвідники на місці, зазвичай їх завжди некомплект… А ось цього я не розумію. Що таке: «Ремонтний робот, переобладнаний у швейне обладнання»?
— Якове, поясніть, — розпорядився Комов.
Вандерхузе задер голову та випнув щелепу.
— Розумієш, Стасю, — ніби у задумі промовив він. — Тут важко щось пояснити. Просто ремонтний кібер, перетворений у швейне обладнання. На обладнання, яке шиє, розумієш? У когось із них, мабуть, у жінки, було дещо незвичне хобі.
— Он воно що, — вигукнув я, здивувавшись. — Але це точно — ремонтний кібер?
— Безумовно, — впевнено відповів Вандерхузе.
— Тоді тут повний комплект, — сказав я, повертаючи Комову список. — Просто напрочуд повний. Мабуть, вони жодного разу не висаджувались на важких планетах.
— Дякую, — сказав Комов. — Коли буде готовий чистовик висновку, я попрошу вас підписати розділ про витік уцілілої кібертехніки.
— Таж витоку немає, — заперечив я.
Комов не звернув на мене уваги, а Вандерхузе пояснив:
— Це просто назва розділу: «Витік уцілілої кібертехніки». Ти підпишеш, що витоку немає.
— Так… — промовив Комов, збираючи в папку розкидані аркуші. — Тепер я дуже прошу вас, Якове, дати всьому цьому остаточний лад, ми підпишемось, і вже сьогодні можна буде радирувати. А зараз, якщо ніхто не має додаткових міркувань, я піду.
Додаткових міркувань не було, і він пішов. Вандерхузе, важко зітхнувши, підвівся, зважив на долоні пачку аркушів висновку, подивився на нас, відкинув голову, і також пішов геть.
— Вандер явно невдоволений, — зазначив я, накладаючи на тарілку печеню.
— Я теж невдоволена, — кинула Майка. — Якось негідно все це вийшло. Я не вмію пояснити, може, це я по-дитячому, наївно… Але ж мусить-таки бути… Мусить же бути якась хвилина мовчання… А тут — раз-два, завертіли-закрутили колесо: розташування решток, витік кібертехніки, топографічні параметри… Тьху! Немов у школі на практичних заняттях…
Я цілком з нею погоджувався.
— Таж Комов нікому не дає рота розтулити! — продовжувала вона злісно. — Усе йому зрозуміло, все йому очевидно, а насправді не настільки все там зрозуміло. І з метеоритом незрозуміло, і особливо з цим бортжурналом. І не вірю я, що йому все зрозуміло! Мені здається, він щось замислив, і Вандер це також розуміє, тільки не знає, як його зачепити… а може, вважає, що це несуттєво…
— Може, це і справді несуттєво… — пробурмотів я невпевнено.
— А я й не кажу, що суттєво! — заперечила Майка. — Мені просто не подобається, як поводиться Комов. Не розумію я його. І взагалі він мені не подобається! Мені про нього всі вуха продзижчали, а я тепер ходжу і рахую дні, скільки мені з ним працювати залишилося… Поки житиму, з ним не працюватиму!