— Хвилиночку, — сказав Вандерхузе. — А ти, Майко?
Майка знизала плечима.
— Чесно кажучи, не відчуваю різниці. Взагалі-то згодна.
— Наступна поправка, — нетерпляче промовив Комов. — Нам не треба питати думку бази, що робити з рештками. Цьому питанню взагалі не місце в експертному висновку. Треба дати спеціальну радіограму, що останки пілотів покладені в контейнери, залиті склопластом і найближчим часом будуть переправлені на базу.
— Однак… — з розгубленим виглядом почав Вандерхузе.
— Я займуся цим завтра, — урвав його Комов. — Сам.
— Може, варто було би поховати їх тут? — тихо промовила Майка.
— Не заперечую, — відразу ж підхопив Комов. — Та зазвичай у таких випадках останки пересилаються на Землю… Що? — повернувся він до Вандерхузе.
Вандерхузе вже відкрив було рота, але похитав головою і мовив:
— Нічого.
— Коротше кажучи, — сказав Комов, — це питання пропоную виключити з висновку. Згодні, Якове?
— Гаразд, — погодився Вандерхузе. — А ти, Майко?
Майка вагалася, і я зрозумів її. Якось все це відбувалося надто вже по-діловому. Правду кажучи, я й сам не знаю, як це має відбуватись, але, на мій розсуд, такі питання не можна вирішувати голосуванням.
— Чудово, — промовив Комов, ніби нічого й не сталося. — Тепер щодо причин і обставин смерті пілотів. Акт про розтин і фотоматеріали мене цілком задовільняють, а формулювання я пропоную таке: «Розташування трупів свідчить про те, що смерть пілотів настала внаслідок удару корабля об поверхню планети. Чоловік загинув раніше за жінку, встигнувши тільки стерти бортжурнал. Вибратися з крісла пілота він уже не міг. Жінка, натомість, була жива ще якийсь час і намагалася покинути корабель. Смерть здолала її уже в кесонній камері». Ну а далі — за вашим текстом.
— Хм… — озвався Вандерхузе з великим сумнівом. — Чи не надто все це категорично, як ви гадаєте, Геннадію? Бо ж якщо дотримуватися цього самого акту про розтин, проти якого ви не заперечуєте, бідолашна була би просто не в змозі доповзти до кесона.
— Але ж вона там опинилася, — холодно відрубав Комов.
— Але ж саме ця обставина… — проникливо почав Вандерхузе, притуляючи руки до грудей.
— Послухайте, Якове, — промовив Комов. — Ніхто не знає, на що здатна людина в критичних умовах. І особливо жінка. Пригадайте історію Марти Прістлі. Пригадайте історію Колісниченко. І взагалі пригадайте історію, Якове.
Настала мовчанка. Вандерхузе сидів з нещасним виглядом і безжально смикав себе за бакенбарди.
— А мене якраз не дивує те, що вона опинилась у кесоні, — подала голос Майка. — Я іншого не можу зрозуміти. Чому він стер бортжурнал? Адже був удар, людина помирає…
— Ну це якраз… — невпевнено почав Вандерхузе. — Це може бути. Агонія, обмацував руками пульт, зачепив ключ…
— Питання про бортжурнал, — заявив Комов, — винесене до розділу фактів особливого значення. Особисто я вважаю, що ця загадка ніколи не буде розгадана… Втім, якщо це загадка, а не випадковий збіг обставин. Продовжуємо. — Він швидко перебрав розкидані перед ним аркуші. — Власне, у мене, здається, більше нема зауважень. Земна мікрофлора і мікрофауна, очевидно, загинули, їхніх слідів, принаймні, немає… Так… Особисті папери. Розбирати їх — справа не наша, крім того, вони в такому стані, що ми можемо лише зашкодити. Завтра я їх законсервую і привезу сюди… Так! Попов, тут є дещо по вашій частині. Вам відоме кібернетичне обладнання кораблів типу «Пелікан»?