Потім прийшов знайомий тітки Люсі, дядько Боря. Вони завжди разом ходили на роботу. Дядько Боря суворо подивився на Кешку і сказав:
— Кешко, я завжди вважав, що ти серйозна людина, а ти із щурами возишся… Ганьба!
— Що він вам заподіяв? — не витримав Кешка. — Чого ви його ненавидите?
Дядько Боря поправив окуляри, підвів плечі:
— Як то чого?.. Він же щур…
Цього Кешка не зрозумів. Він притиснув Сніжка до свого бока і мовчки пішов у ванну вмиватися. Поки він умивався, Сніжок шмигав у нього під ногами, залазив під тази, під ванну. Та коли Кешка витерся рушником і почав кликати Сніжка, він не вибіг до нього. Кешка обшукав усю ванну. «Сніжок, Сніжок!» — звав він його і на кухні, і в коридорі — щур не з’являвся.
Через годину, а можливо й через дві, Кешка почув під ліжком метушню. Він, звичайно, кинувся туди. Сніжок витягав з коробки вату, і не встиг Кешка отямитись, як він з ватою в зубах шмигнув у коридор. Кешка побіг навздогін. Сніжок метнувся у ванну і зник разом зі своєю ношею. Кахельна плита була розбита, на її місці темніла невелика кругла дірка.
Увечері в кухні зібралися всі мешканці. Тітка Люся розповідала, як її трохи не залоскотав до смерті якийсь паскудний щур. Всі докірливо поглядали на Кешку, а мама переставляла на плиті каструлі так, що вони бряжчали на всю кухню. Тітка Люся закінчила розповідати і пішла у ванну митися. І ось тоді Кешка побачив Сніжка востаннє. Спочатку з ванної почувся несамовитий вереск, потім крик: «Не руш, безсовісний!!!» Всі кинулися до ванної,— Кешка перший.
Тітка Люся стояла у ванній, піднявши поли халата; перед нею на табуретці сидів Сніжок і спокійнісінько відгризав з гарної туфлі тітки Люсі хутряний помпон. На другій туфлі помпона вже не було.
Дядько Боря схопив кочергу, але Кешка заступив йому дорогу; Сніжок тим часом сплигнув з табуретки і потаскав помпон до дірки. Там він зупинився. Кешці здалося, що він подивився на нього і підморгнув. Потім щур засунув помпон у дірку і зник.
Після цього тітка Люся цілий тиждень ходила в кухню, а особливо у ванну, зі шваброю. Дядько Боря вітався з Кешкою дуже холодно. А Мишко, зустрічаючи свого приятеля, завзято тер під носом і казав:
— Нічого, Кешко, не хвилюйся… Він там, мабуть, гніздо звив.
Кілька разів до хлопців доходили чутки, ніби в сусідніх квартирах просто вдень з’являється відважний білий щур і в людей на очах краде різні продукти. Мишко і Кешка дуже боялися, щоб Сніжок не потрапив у пастку для щурів. Однак незабаром чутки про нього припинилися: мабуть, Сніжок назавжди покинув цей будинок.
Увечері мама шила Кешці новий костюм, а сам він сидів у коридорі і вистругував собі шаблю. На завтра було призначено гру в піратів. Загін Мишка вирішив захопити в полон суворого ангорського кота Горинича. Горинич був волоцюга і бандит. Він уже кілька років жив на горищах, у підвалах, невідомо чим харчувався і страшенно вив ночами на верхніх площадках сходів.
Так от, Кешка вистругував собі шаблю і раптом почув, як хтось тихесенько шкрябає двері.
— Хто там? — пошепки спитав Кешка.
За дверми почулося скавчання. Кешка відкрив засув, прочинив двері. На площадці сиділо маленьке, димчатого кольору цуценя, воно тихо скавчало і благально дивилося на Кешку.
— Ти чиє? — знову пошепки спитав Кешка.
Цуценя підвелося на товсті лапи, наблизилося до Кешкн і тихенько дзявкнуло, немов хотіло сказати: «Можна?»
Кешка не міг допустити, щоб цуцик мерз на сходах.
— Іди, — обережно сказав він і ширше прочинив двері.
Цуценя просунуло в щілину товсті, мов надуті, боки, тріпнулося і почало обнюхувати мамині боти, Кещині калоші, віника в кутку. Потім воно хитро подивилося на Кешку і незграбно підстрибнуло одразу на чотирьох лапах. Але Кешці було не до гри. Він обмірковував, як би узаконити перебування цуцика в квартирі. Кешка вирішив почати з мами. Діло нехитре — узяти й спитати. Але так воно тільки здається. Кешка довго терся біля маминого стільця, нарешті, ніби між іншим, сказав: