Виконуючи накази сестри, Євген вів далі:
— Зараз я тобі таке запропоную — ти просто зомлієш від щастя, — урочисто заявив він і випнув груди, вочевидь, для більшої переконливості.
Яна підозріло глянула на брата і прокоментувала:
— Бійтесь данайців, що дари приносять.
Черговий навчальний рік успішно добіг кінця. Школярі склали всі іспити, що дало їм прекрасну нагоду забути про школу на цілих два місяці.
Для Яни ж літо означало довгу відпустку і чудову можливість провести її вдома за книгами, виходячи лише до крамниці, чи — надвечір — подихати повітрям у парк. Яна знала також, що Геник зі своєю надмірною енергією неодмінно спробує втрутитися в буколічно-пасторальні плани сестри та спокусити її тим, що він сам називав «справжнім відпочинком», і сподівалася лише на диво. Приміром, таке — брат, затурканий своїм будівництвом, лишить її в спокої. Марні надії. Дива не сталося. Натомість, ось воно, вербування. Почалося.
— Слухай, мала, — солідно заявив кузен з висоти своїх тридцяти двох років, — давай не будемо в політеси гратися. Мені ти можеш голову не морочити: я у курсі всіх твоїх справ.
— Ти б краще за рідними сестрами приглядав, — втомлено мовила Яна. Їй не хотілося бути нечемною, та деколи Євген забагато на себе брав. От як зараз.
— А ти мені яка? Хіба не рідна? — Геник аж трохи образився. — Крім того, Віка з Лідою самі дадуть собі раду. На відміну від тебе.
— Що б ти не думав про мене, я теж не в хмарах пурхаю!
— Ти? Та ти там живеш, у хмарах своїх. Я ще не бачив такої непрактичної особи, як ти. Цікаво, де ти ховаєш свої крила, коли спускаєшся до нас, на грішну землю?!
Мимоволі Яна засміялася.
— Ти такий романтичний правник. Хоч це й оксюморон.
— Ага. Тільки нікому не кажи. Нехай це залишиться між нами. Сестричко, я ж допомогти хочу. Ну зізнайся, в тебе немає грошей?..
Яна шумно зітхнула. На Євгена це не подіяло.
— Є. І досить свердлити мене поглядом, гестапівцю.
— Так. Звісно, є, — брат ляснув себе по лобі. — Як я міг забути. На хліб та молоко вистачить, правда ж?
— І навіть на «лимонні дольки».
— Ти й досі їси той жахливий дешевий мармелад? — вжахнувся кузен.
— А я мушу їсти дорогий, щоб власною печінкою платити за штучні харчові добавки? Генику, це беззмістовна розмова. І ти марнуєш свій час. Скільки там коштує година твоєї консультації?
Євген звів густі брови в одну сувору риску.
— Ось пришлю рахунок, то й дізнаєшся, — пригрозив він. — Могла б уже краще мене вивчити. Я все рівно скажу те, що збирався. Ти ж в курсі.