— Нічогісінько. Крім того, в кімнаті стояв поліцай і не зводив з нас погляду. Він, до речі, залишився ще, коли ми поклали клієнта в цинковий ящик і пішли. Правда, Арне?
— Як по писаному, — відповів той.
— Ви твердо певні цього?
— Проклят буду. Під тим клієнтом не було нічого, крім добірних ціномія мортуорум.
— А це що таке?
— Трупні черв'яки.
— Отже, ви певні цього?
— Щоб я з цього місця не зійшов.
— Дякую вам, — сказав Мартін Бек. І пішов.
Після цього чоловіки в комбінезонах перемовилися ще кількома словами.
— Добре ти йому втер носа, — сказав Арне.
— Чим?
— Своєю грекою. А то ті тузи гадають, що решта всі тільки й здатні на те, щоб возити затхлих мертвяків.
Задзвонив телефон. Арне взяв трубку, щось буркнув і поклав її назад.
— Бісова душа, — вилаявся він. — Знов вішальник.
— Що вдієш, — зітхнув його колега. — Таке життя.
— Я найдужче не люблю вішальників. А що ти торочиш про життя?
— Пусте. Сідай, треба їхати.
Тепер Мартінові Беку здавалося, що він знає майже все, що можна було дізнатися про ту дивну смерть на Бергсгатан. Принаймні з'ясував докладно, що вже зробила поліція. Залишалася ще одна важлива справа — знайти висновок балістичної експертизи, якщо її взагалі зроблено.
Про самого Сверда він і досі знав дуже мало, хоч дещо встиг зробити, щоб зібрати про нього відомості.
Та бурхлива середа для Мартіна Бека була відносно вбога на події. Він нічого не. чув про банкових грабіжників і про невдачу спецгрупи. У вівторок, після огляду квартири Сверда, він зайшов спершу до кримінальної поліції на Кунгсгольмсгатан, але там усі були заморочені своїми справами, ніхто не мав часу на нього. Потім він подався в управління поліції. І відразу почув поголоски, які спершу здалися йому смішними. Але, добре зваживши їх, він засмутився.
Здається, його хочуть підвищити.