— Можу привести на всякий смак. А то сидите тут невилазно кожен вечір, скоро зовсім кров загусне. Дві моторні дівчини швидко допоможуть вам поліпшити обмін речовин.
— У мене з обміном речовин усе гаразд, — сказав Мурен. — До того ж твої дами, здається мені, ненадійні. Дякую, обійдуся без них.
— Чого, я можу знайти й тупих, які радо…
— Це для мене особиста образа, — сказав Мурен. — Ні, і ще раз ні.
Мальмстрем ще вагався.
— Хто…
— Що?
— Та твоя так звана асистентка наче… Маурітсон замахав руками.
— Моніта? Вона не для вас. Не на ваш смак. Нічого особливого в ній немає, звичайнісінька дівчина. В мене вимоги до жінок прості. Одне слово, вона нормальна, як усі.
— Що. ж, коли так, — розчаровано сказав Мальмстрем.
— А крім того, її тепер нема. В неї є сестра, до якої вона часом їздить.
— Годі про це, — сказав Мурен. — На все своя пора, настане час…
— Який час? — спитав Мальмстрем.
— Коли ми знов зможемо самі вибирати собі дівчат і пристойним способом задовольняти свої пристрасті. Оголошую засідання закритим. Зустрінемось завтра в цей самий час.
— О'кей, — сказав Маурітсон. — Випустіть мене.
— Ще одне.
— Що таке?
— Як тебе тепер називати?
— Як завжди: Ленарт Гольм.
— Часом би щось сталось і треба було негайно тебе знайти, то де нам шукати?
— Ви знаєте адресу.
— Я й далі чекаю на раків. Маурітсон здвигнув плечима й вийшов.