— А потім не згадав про нього в рапорті?
— Таке часом буває, — сухо відповів службовець.
— Ось що, схоже, що в кімнаті зовсім не було зброї.
— Так, схоже, але я довідався про це аж у понеділок, коли розмовляв з Крістіансоном і Квастму. І відразу переслав усі папери на Кунгсгольмсгатан.
Та поліційна дільниця і будинок кримінальної поліції містилися в одному кварталі, і Мартін Бек дозволив собі зауважити:
— Це не так уже й далеко.
— Ми тут не допустилися ніякої помилки, — заперечив службовець.
— Мене, власне, більше цікавить, що сталося з Свердом, аніж те, хто зробив яку помилку.
— Навіть якщо хтось і допустився помилок, то принаймні не служба охорони громадського порядку.
М'яко кажучи, натяк був прозорий, і Мартін Бек вирішив за краще скінчити розмову.
— Дякую за допомогу, — сказав він. — До побачення. Наступним на проводі в нього опинився слідчий Густавсон, який справляв враження страшенно замороченого.
— Ага, та справа, — згадав він. — Так, незрозуміла історія. Але я вважаю, що таке буває.
— Що саме?
— Незрозумілі історії, загадки, яких просто не можна відгадати. Відразу видно, що дарма братися за них, краще відразу махнути рукою.
— Будьте такі ласкаві й прийдіть сюди, — сказав Мартін Бек.
— Зараз? На Вестбергу?
— Авжеж.
— На жаль, це неможливо.
— Справді? — Мартін Бек глянув на годинник. — Скажімо, о пів на четверту.
— Але я просто не…
— О пів на четверту, — ще раз сказав Мартін Бек і поклав трубку.
Він підвівся й почав ходити по кімнаті, заклавши руки за спину.