— Цілком правильно.
— У такому разі я не бачу сенсу в нашій розмові.
— Зате я бачу. Я хочу з'ясувати одну справу. Скажімо, я дійшов якогось висновку й хочу знати, чи він правильний.
— І що це за висновок?
— Що ви морочили поліції голову не з корисливих міркувань.
— У нашому суспільстві досить таких, що дбають тільки про свою користь.
— Але ти не дбаєш про свою користь?
— Принаймні намагаюся не дбати. Мало хто мене розуміє. Наприклад, дружина не розуміла. Тому я тепер сам.
— Ти вважаєш, що грабувати банки добре й що поліція — природний ворог народу?
— Десь так вважаю. Тільки в тебе це виходить надто спрощено.
— Пограбувати банк і вбити директора спортивної школи — аж ніяк не політична акція.
— У цьому випадку — ні. Але треба враховувати й ідейні мотиви. А також історичну перспективу. Часом пограбування банку викликане політичними причинами. Наприклад, під час революції в Ірландії. Але воно може бути й неусвідомленим протестом.
— Ти хочеш сказати, що злочинців можна вважати такими собі бунтівниками?
— Що ж, це непогана думка, — відповів Шегрен. — Але навіть провідні соціалісти. Її відкидають. Ти читаєш Артура Лундквіста?
— Ні.
Гунвальд Ларсон волів читати Жюля Регіса і таких, як він, авторів: Саме тепер він перечитував С. А. Дюсе. Зрештою, це справи не стосувалось, його літературні смаки диктувало бажання розвіятись, а не потреба, самоосвіти.
— Лундквіст отримав міжнародну Ленінську премію, — повів далі Шегрен. — У збірці під назвою «Людина соціалізму» він пише приблизно таке, цитую з пам'яті: «Часом доходить до того, що явних злочинців змальовують носіями свідомого протесту проти несправедливості, мало не революціонерами… В соціалістичній державі таке неможливе».
— А далі? — спитав Гунвальд Ларсон.
— Кінець цитати, — відповів Шегрен. — А я вважаю, що він міркує примітивно. По-перше, не обов’язково бути ідейно свідомим, щоб збунтуватися проти несправедливості. А по-друге, щодо соціалістичних країн, то тут у нього взагалі нема логіки. З якої речі люди грабуватимуть самих себе?
Гунвальд Ларсон довго мовчав, Нарешті спитав:
— Отже, ніякого «рено-шістнадцять» не було?
— Не було.