Мартін Бек присунув до себе телефон, щоб уперше після довгої перерви подзвонити у службовій справі. Він зняв трубку, торкнувся правою рукою диска з цифрами й спинився.
Він забув номер телефону морга. Довелося заглянути в довідник.
Експерт — це була жінка — начебто здивувалась.
— Звичайно, пам'ятаю, — сказала вона. — Висновок послано два тижні тому.
— Я знаю.
— Там є щось неясне?
— Просто я дещо не зовсім розумію.
— Не розумієте? Як це?
Чи в її голосі не забриніла образа?
— З вашого висновку виходить, що досліджуваний наклав на себе руки..
— Так.
— А в який спосіб?
— Хіба з висновку не видно? Чи я написала так незрозуміло?
— Ні, чому ж.
— То що ж вам неясно?
— Як щиро казати, то багато що. Але винна, звичайно, моя необізнаність.
— Ви маєте на думці термінологію?
— І її також.
— Завжди бувають такі труднощі, коли хтось не має медичної освіти, — втішила вона його.
Голос дзвінкий, чистий — мабуть, вона ще зовсім молода!
Мартін Бек промовчав. А варто було б сказати: «Слухайте, дівчино, цей висновок призначений не для патологоанатомів. Він потрібен був поліції, і його належало так написати, щоб кожен слідчий міг усе зрозуміти».
Але він цього не сказав. Чому?