— Це, напевно, міраж, — сказала вона.
Євген здригнувся, почувши це слово, не відразу збагнув його справжнє значення.
— Цього не може бути, — продовжувала Елен. — Ми тут не проходили.
— Що таке? — зацікавився академік.
— Сліди, — сказав Євген.
— Які сліди? — здивувався Бєляєв.
— Погляньте.
Академік сердито узяв бінокль і цього разу зумів ним скористатися як слід.
У всіх шоломофонах чулося важке, уривчасте дихання.
Академік строго обернувся до Елен та Євгена:
— Ви не могли тут пройти?
— Для цього потрібно було б перебратися через кільцевий хребет, — нагадав Євген.
— Значить, хтось перебрався? — підвищив голос академік.
Євген знизав плечима.
Тепер у бінокль дивилися всі по черзі. Те, що вони бачили, перевершувало все допустиме…
Від підніжжя кільцевого хребта по дну кратера до центрального піку вулкана тягнувся ланцюжок… слідів.
Так, це були сліди… безумовно сліди! Маленькі лунки в шарі попелу.
І кожна — на відстані кроку від сусідньої.
— Шестиноге місячне чудовисько, — вирішив Жак Лавеню.
— На Місяці чудовиськ немає й бути не може, — строго сказав академік.
— Не шестиноге, — відзначив Нагурський, розглядаючи далекі сліди в бінокль. — Радше, це сліди трьох двоногих…
— Неймовірно! — вигукнула Елен.