— А він говорив про місячні дороги, хотів переробити в шосе промені вулканічних викидів.
— Буде й так, — погодився Анікін. — І ось ми проїжджаємо на підвісній дорозі або по бетонованому променю.
— І бачимо?..
— Перш за все космодроми. Місяць стане головною міжпланетною станцією. Щоб відлетіти з нього, потрібна швидкість дещо більше двох кілометрів у секунду. Космодроми розміщуватимуться кущами, по два — по три, і нагадуватимуть місячні цирки, лише бетонні. На аренах замість центрального піку вулкана височітимуть ракети.
— Ракети також подібні до вулканів; вулкани викидають каміння, ракети — самі себе…
— Бетонна дорога проляже по ідеальній прямій променя. Ми проїдемо повз копальні. Транспортерні стрічки виноситимуть на поверхню цінні руди й вантажитимуть у машини з герметичними скляними кабінами…
— У них будуть не зображення?
— Ні. Самі водії, які до вечора повернуться у своє місто. І ми потрапимо разом з ними в місто. Спочатку в’їдемо в повітряний шлюз. Зачиняться за нами товсті двері. Шлюз наповниться звичним земним повітрям…
— Як у нашому гумовому будиночку.
— Відтак відчиниться внутрішня брама, і ми в’їдемо на місячний вокзал. Нас зустрінуть квітами…
— Обожнюю квіти!
— Все місто буде оточене трубами оранжерей.
— Він так і казав.
— Авжеж, величезними прозорими трубами, де, по два тижні не заходячи, світитиме сонце і буйно ростиме…
— Не місячна цвіль, сподіваюся?
— Ні! Нею почнуть годувати худобу на Землі. А на Місяці в оранжереях заквітнуть перетворені земні рослини, що дихатимуть особливо сприятливою для них атмосферою. Вуглекислоти, що надходитиме з міста, виявиться в ній так багато, що садівникам і садівницям у легких купальних костюмах — адже жарко! — доведеться все ж користуватися кисневими масками й заплічними балончиками.
— Ех, Івасю, Івасю! Про кисень-бо якраз і не слід було говорити.
— А в спортивних залах, де зможуть вправлятися в надзвичайній спритності місячні атлети, кисню буде навіть більше від норми. А які чудеса стануть виробляти в гімнастичних залах! Пам’ятаєш нашу залу в Космічному інституті? Я крутив там «сонце» на турніку, коли ти прийшла… Тут же спортсмен зуміє плигнути з підлоги до стелі.
— А місто? Місто…
— Воно не буде копією земного. Будинки упруться в небо, в купол. І до куполу сягнуть крони дерев, перерісши своїх земних предків. Навколо будинків-колон, немов витканих зі скла і світла, заструмують ручаї. На Місяці можна буде воду зачерпнути рукою… Під головним куполом у самому центрі постане головна будівля, мовби складена зі скляних циліндричних приступок, що природно переходитимуть у колону, яка вінчатиме будівлю, підтримуючи склепіння.
— Якби можна було, Івасю, я б тебе поцілувала.
— Але люди не захочуть жити, завжди замкнені, закупорені в місячних містах. Хто втримає їх там?