— Невже має рацію цей милий забіяка Івась, а не ваш брат?
— Стрибайте на танкетку! Мерщій! Помчимо!
— О так, мерщій! Що там трапилося, на нашому Місяці?
Зверху було видно, як три фігурки, роблячи великі стрибки, спускалися до рівнини.
Танкетка мчала услід, підстрибуючи на камінні, перелітаючи по декілька метрів над поверхнею.
Танкетці не відразу вдалося наздогнати бігунів.
На небосхилі було видно розпливчасту величезну кулю.
— Метеорит, Оленко, метеорит! — кричав Анікін, спритно вискакуючи на танкетку. — Що я тобі казав! — перейшов він з Елен на ти. — Ми самі побачимо зараз залишений ним слід! Кінець суперечкам!
— Присягаюся доларом, не схоже на атомну бомбу, зовсім не схоже! — бурмотів Том Годвін, вхопившись за виступ на танкетці й застрибуючи на неї, мов ковбой на коня.
Петро Сергійович піднявся на танкетку останнім.
Усі четверо встали на ноги, тримаючись один за одного. Том Годвін з Анікіним гойкали і свистіли. Елен також галасувала, збуджена не менше від усіх.
Маленька танкетка мчала до місця вибуху, мов славної пам’яті тачанка під час атаки.
Перевантажені мотори перегрівалися. Євген маніпуляторами скинув задля полегшення декілька кисневих балонів, щоб потім підібрати їх.
Скоро небо з чорного стало зеленим. Танкетка увійшла в підняте вибухом хмаровище. Воно було більш розрідженим, ніж під час недавнього «попелопаду». Проте Євген уповільнив швидкість і ввімкнув прожектор.
Сонце просвічувало крізь зелений туман і саме здавалося дивним, яскраво-зеленим.
Зеленими здавалися й приховані за прозорими ковпаками обличчя людей.
Євген зовсім уповільнив хід.
Зверху падав твердий дощ. Це були пластівці попелу і дрібні, поволі осідаючі піщинки.
Танкетка зупинилася біля димлячого кільцевого валу.
Всі зіскочили на каміння й обережно підійшли до нового утвору.
Том Годвін спробував вал ногою. Він був рухлим.
Анікін прикинув розміри утвореного кратера: