— Як же вона там опинилася? Загинути так безглуздо!
— Через неї ще можуть загинути Петро й Івась Анікін, — тужно сказала Наталя. — Вони підуть на перетин із її орбітою.
— Ах, он як! То мені спуститися біля ракети Годвіна! Ну, гаразд же. У мене буде з ним чоловіча розмова!
— Женю, будь обережний. Танкетка може дуже знадобитися. Для Петра… — тихо додала Наталя.
Євген зачинив дверцята макету.
Громов вичікувально обернувся до Анікіна. Рубані риси його обличчя стали ще різкішими.
— Математика — точна наука, — збентежено сказав Анікін і простягнув командирові перфоровану картку. — Якщо підемо наздоганяти — резерву пального не вистачить. На Землю всім трьом не повернутися…
Громов поморщився:
— Читаєш, мов смертний вирок.
— Та ж це і є вирок. Їй або всім нам.
Обличчя Громова скам’яніло.
— Вищий суд математики… А є ще Совість і Обов’язок. Змінюємо курс. Приготуватися!
— Петре Сергійовичу! — Анікін схопився. Магнітні підошви утримали його. — Не можу я… Інструкція… Земля!..
— Припини, — відрізав Громов. — Якщо людина за бортом, — капітан не дає запит у порт.
— Але, рятуючи, він не йде на дно!
Громов поклав руку на плече Анікіна і змусив його сісти:
— Послухай, Іване. Чи знаєш ти, що таке жінка?
Анікін знизав плечима.
— Це жін-ка!.. — вкладаючи особливу силу в це слово, проказав Громов.
— А якби чоловік? — буркнув Анікін.
— А ти в бою не прийшов би на допомогу бійцеві? — швидко запитав Громов.
Анікін не знайшов, що відповісти.