— На борту «Колумба» опинилася журналістка Елен Кенні.
— Елен Кенні! Вона ж була у нас!..
— Американський пілот Том Годвін отримав наказ виконати інструкцію і знищити незаконного пасажира.
Громов перевів погляд на екран. Скафандр як і раніше був перевернутий догори ногами і поволі обертався. Розкинуті руки сягали за край екрану, але ковпак шолома виразно виднівся в його нижній частині.
— Якби він знищив її, він не зодяг би на неї шолома, — сказав Громов. — Що це? Жорстокі муки часом чи надія на нашу допомогу?
— Надати допомогу можете, якщо вам дозволять резерви пального. Рішення за вами, Петре Сергійовичу, — закінчив академік.
— Івасю! — покликав Громов, вимкнувши зв’язок.
— Слухаюсь дати відомість резервів, — вгадав наказ Анікін.
Громов устав до вікна, уперся руками в його раму. Перед ним були гострі гребені кільцевих гір, чорні різкі тіні, звивисті тріщини, дикий контрастний ландшафт. Жадана планета…
Анікін підсунув Громову конторську книгу.
— Задавай програму електронно-обчислювальній машині, викинути все, що можливо, — скомандував Громов. — На борту нас буде троє…
Порівняно недалеко від «Шукача» йшов другий такий самий корабель «Шукач-ІІ». Замість кабіни зорельотчиків на ньому поміщалася танкетка Євгена Громова.
А в Москві у лабораторії Космічного інституту всередині макету танкетки, що летіла в Космосі, сидів Євген Громов. У вікнах-телеекранах він бачив небо мороку з мертвими вогнями зірок і сліпучим спрутом Сонця, Місяць цирків і тіней, що насувався. Зі штабом перельоту він підтримував зв’язок через звичайний телефон, перенесений з лабораторії. Пролунав дзвінок, і Євген зняв трубку:
— Слухаю, Василю Опанасовичу. Не може бути! Це неймовірно! Дозвольте, я залишу керувати ракетою Наталю, сам забіжу до вас… гаразд. Залишаюся… Буде виконано.
Євген відчинив дверцята макету танкетки. Частина чорного, всіяного незмигними зірками неба і край Місяця з гострими зубцями гір відійшли разом з дверцятами.
— Наталю! — голосно крикнув Євген. — Ти чуєш, що діється?..
— Я тут, Женю. — Наталя вибігла з сусідньої кімнати.
Поривчаста, вона зупинилася перед дверцятами, важко дихаючи.
— Нам наказано змінити місце посадки… — сказав Євген. — Сісти поряд з «Колумбом», де б той не опустився. Що там скоїлося?
— З «Колумбом» втрачено зв’язок. У Космосі жінка… — випалила Наталя.
— Яка жінка? Що за нісенітниця!
— Тебе не відривали, Женю, поки ти вів ракету… Томові Годвіну наказали викинути жінку, журналістку Елен Кенні.