З неправдоподібною виразністю постала перед нею прочитана колись новела. Маленька дівчина в черевичках, оздоблених бісером, вислуховує космічного пілота, до якого незаконно пробралася на ракету, він пояснює їй невблаганне рівняння… Авжеж! Так і називалася новела — «Невблаганне рівняння». Елен з огидою читала її, їй здавалося, що автор садистично грає на нервах читача, що він вигадав ситуацію не для того, щоб показати героїзм, а щоб налякати неминучістю, насолодитися психологією вбивства… хай і вимушеного, але вбивства!
І раптом вона відчула остуду. Вона пригадала ім’я новеліста. Том Годвін! Колись їй здавалося, що новеліст Том Годвін обмовляє американців… Тепер американець Том Годвін, не письменник, а космічний пілот, має зіграти в житті роль, підготовану йому в оповіданні його однофамільцем. Значить, той знав психологію людей, малював життя у всій його потворності. В оповіданні пілот узявся за червоний важіль, дозволивши перед тим дівчині поговорити з братом по радіо, написати листа батькам… відтак вона перетворилася на шматочок льоду…
Елен сперлася ліктями об пульт, поклала на зчеплені пальці підборіддя, незрячим поглядом дивилася перед собою.
— Тепер я зрозуміла, що таке невблаганне рівняння. Спасибі, Годвіне, — чужим, якимсь порожнім голосом промовила вона…
Так, усередині в неї була порожнеча, що прийшла навзамін миттєвому жаху, який обпік її холодом. Тепер залишилася лише порожнеча.
— Послухайте, Елен. Це з біса безглуздо, — сказав Годвін, в розгубленості зупиняючись біля крісла.
— Безглуздо, Томе. Дуже безглуздо, — слухняно погодилася вона.
Вони вперше назвали один одного на ім’я. Це сталося само собою, мимоволі і просто.
— І ви такі спокійні? — запитав Годвін.
— Ні, Годвіне. Ні, Томе… Я не спокійна, — не змінюючи голосу, але довірливо сказала Елен.
— Ви справжня дівчина! — вигукнув Годвін і відвернувся до вікна.
— Скільки залишилося хвилин? — донісся до нього втомлений голос Елен.
— Тринадцять, — сказав він, боячись обернутися.
— Вона дотримає свого слова, — в роздумі говорила Елен. — Моє ім’я буде набране лише крупним шрифтом. Газети вийдуть потрійним тиражем…
— Усі Хенти негідники! — в нестямі крикнув Годвін.
— Моя фотографія буде у траурній рамці… Мені б хотілося, щоб люди плакали, читаючи про мене. Послухайте, Годвіне… А ви ніколи не читали новелу «Невблаганне рівняння»?
Том Годвін здригнувся й почервонів. Колись прочитане оповідання нараз ожило для нього. Він поглянув на себе, на приречену Елен мовби збоку. Йому пригадалося, що, закривши книжку, він обізвав космонавта з оповідання катом.
Годвін скоса подивився на Елен.
— Знаєте, що мені хочеться, Годвіне? — обернулася до нього Елен, дивлячись незвично розширеними очима. — Поцілуйте мене…
Годвін сторопів.
— Ви з глузду з’їхали! — вигукнув він, задкуючи, й після паузи додав: — У мене в Детройті наречена…
Елен сказала з гіркотою: