— Газета візьме на себе всі витрати, — місіс Хент відкинулася на високу й вузьку спинку крісла.
— Сенсація принесе добрий прибуток, — борючись із хвилюванням, діловито відзначила Елен.
— Не турбуйтеся, дитинко, ви отримаєте свою частку. Але ваш бізнес буде значно більшим. Ви зможете вийти заміж за короля чи банкіра, поріднитися з Рокфеллером, можливо… Ціла епоха носитиме ваше ім’я.
— Але я не вмію керувати космічним кораблем. В Америці є лише одномісна ракета «Колумб». «Вавилонська вежа», куди можна було б намагатися потрапити репортером, не будується…
Місіс Хент урочисто підвелася, широкими кроками діви з Армії порятунку пройшлася кабінетом, зупинилася перед маленьким столиком і взяла до рук Біблію, відтак поклала її на те саме місце.
— В будь-якій справі потрібне щось незвичайне, що запам’ятовується, — повчально сказала вона. — Не старанність службіста, а зухвалість ініціативи, ось що приверне симпатії й цікавість. Ви потрапите на космічний корабель у балоні з-під кисню. Це правильно, адже жінка, подібно до кисню, — джерело життя. Дихати будете крізь апарат скафандра, як на Місяці. Лише вам доведеться обстригти волосся, у вас його надто багато, щоб воно вмістилося в шоломі. Вам не вдалося б його розчісувати. Втім, коротка зачіска вважається модною. Ви згодні, дитинко?
— А як ви думаєте?
— Я думаю, як переправити вас на ракету. Ви, здається, працювали секретарем у бізнесмена?
— Він виявився гангстером.
— Отож ви знаєте, люба, з ким вам доведеться мати справу. Та аби лише мета була святою, дочко моя. Кожен, хто допомагатиме нам, зробить бажану богові справу. Це зарахується йому. Зважуйтеся, люба. Мені здається що ви з тих жінок, які можуть розлучитися з волоссям.
І ось «волосся Вероніки» лежить біля ніг Елен, а вона сидить, уже не плачучи, і довгим поглядом розглядає себе у дзеркалі. Вона бачить перед собою ту, яка з власної волі, всупереч усім ступить на Місяць, повний таємниць, магічної чарівливості й гіпнотичної сили, ступить на Місяць із його дорогами лави, рівнинами без ґрунту й золотими жилами на поверхні… Із дзеркала на неї тривожно дивилася та, хто зухвало першою увійде в таємничий світ світів, світ незліченних зірок і ще більш незліченних і невідомих планет, ступить на першу з них… Такого випадку не було за всю історію людства. І не буде більше ніколи. Першими бувають лише один раз. Чи можна це проминути?..
— Як вас звуть, дитинко? — запитав Малятко Біл.
— Вероніка Лоуелл, — сказала Елен, розглядаючи знаменитого гангстера, якого знала зі світлин у журналах, але сама ще ніколи не фотографувала його.
Не так давно він потрапив до в’язниці за… несплату податку з дуже значних прибутків. У в’язниці він давав інтерв’ю й вийшов з неї, супроводжуваний адвокатами й шанувальниками, як тріумфатор.
Малятко Біл зовсім не був бандитом, що зіскочив з обкладинки коміксу. Він не носив м’який капелюх на потилиці, не курив сигар і не говорив на жахливому нью-йоркському жаргоні — сленгу. Малятко Біл називався Антоніо Скіапареллі й дуже пишався своїм прізвищем. Адже італійський астроном Скіапареллі першим відкрив марсіанські канали! Кажуть, в італійському кварталі в нього жила сім’я: ревнива дружина і троє дітей. Малятко Біл був низенького зросту, благовидий, нагадував власника магазину, був увічливий, жорстокий, рано полисів, але не втратив рухливості. Звісно, він не був бандитом у звичайному сенсі слова. Але його бізнес, яким він займався з великим розмахом, не вкладався, м’яко кажучи, у звичайні, допустимі рамки. Добре оплачувані юристи майже завжди могли довести, що його дії по суті були законними. Направду, що незаконного можна угледіти, наприклад, у тому, що Малятко Біл допомагав вирушити у подорож «без квитка» якійсь Вероніці Лоуелл. Якщо ви підсаджуєте безквиткового пасажира у вагон приватної залізниці, то закон цього не карає, він надає адміністрації залізниці можливість стягнути з безквитковика штраф.
— Мені потрібно зняти з вас розміри, міс Вероніко, — сказав Малятко Біл тоном кравця, що приймає замовлення.
— Я важу сто три фунти, — сказала Елен.
— Що значать сто фунтиків там, де вони налічуються десятками тисяч!..
Малятко Біл не любив порожніх розмов. Із замовницею, з Великою Мадам, як її звуть, у нього особливих розмов про зайві фунти не було. Коли про це зайшла мова, то вона сказала, що все буде так, як завгодно богові, важливо, щоб читачі хвилювалися, вони стануть більше купувати газет. Значить, основна турбота зробити для дівчинки скафандр і помістити її в балон, з вигляду такий самий, як ті, які вантажитимуться в ракету. Підмінити один з них буде не так уже важко. Хто помітить, що у нього відгвинчується зсередини кришка. Вероніка Лоуелл! Це ім’я, далебі, справді стане знаменитим…
Малятко Біл у своєму бізнесі вважав себе цілком добросовісним. Балон переробляли хороші інженери. У ньому було влаштовано сидіння не набагато гірше, ніж крісло пілота. Пружинні амортизатори, що пом’якшували поштовх зльоту, та інші премудрості були передбачені. Балон «із вмістом» вийшов, звісно, важчим від інших, але на руках його ніхто тягати не буде, а машини зайвого вантажу й не відчують…
Розрахунок Малятка Біла був абсолютно точний. Фірма, що поставляла балони з киснем, отримала один з них у готовому вигляді. Він був завантажений разом зі всіма у вантажівку. Вірніше, він уже стояв у кузові вантажівки, коли та в’їхала у двір заводу. Запрошений з цирку ілюзіоніст дуже майстерно приховав його від поглядів дзеркалом, яке зникало за помахом руки шофера. Воно й зникло, коли балони почали вантажити. Балони перелічили, й виявилося, їх було вже досить, даремно хотіли вантажити ще один.
Вантажівка щасливо виїхала з двору і доставила балони просто в космопорт, де вантажні крани негайно помістили їх у ракету «Колумб», що готувалася до польоту.