— Як романтично! — майже щиро вигукнула Елен. — А вам не шкода розлучитися із Землею?
— На Місяць варто летіти лише в ім’я Землі. Це її сьомий континент, остання біла пляма! Адже Земля й Місяць — це єдина двопланетна система. Ми ризикуємо менше, ніж Колумб, що шукав Індію.
— Ваша Індія — в небі…
— Її можна розглянути в бінокль.
— Я зроблю це сьогодні.
— І ви побачите, який це дивний, незвичайний, трагічно гарний і ваблячий до себе світ.
— Я вже боюся дивитися, — засміялася Елен. — Ви небезпечна людина, лунатик, — сказала вона, підводячись. — Ви можете манити за собою.
— Хотів би заманити, — встав і Громов, — але дехто впирається. Навіть і мене до Землі прив’язати хочуть.
— О-о! — пожвавилася Елен. — Я вже чула про іншого лунатика — вашого молодшого й непокірнішого брата. Гуд бай! — Вона простягнула руку. — Можливо, побачимося.
Елен зупинилася на липовій алеї, що розділяла два корпуси Космічного інституту. Ніжно пахло медом. Сонце пригрівало. Елен примружилася і раптом відчула, як добре на Землі. Відтак розплющила очі…
Отже, ліворуч будівля… Тут божевільні чи герої хочуть ступити в інші світи, а праворуч будівля… Тут якийсь зухвалий чоловік хоче дотягнутися до цих світів рукою. Так, так! Елен так і напише у своєму нарисі.
Два шляхи до зірок! На одному старший Громов, на другому — молодший…
Вона рішуче повернула до білого корпусу, на дверях якого було написано: «Лабораторія далекокерування». Елен примружилася. Як його звуть? Євген!..
Молодший Громов був попереджений і чекав Елен у під’їзді.
Невже вони брати? Елен з цікавістю вдивлялася в тонкі, навіть ніжні риси обличчя… Лише жорстка завзятість у підборідді й у кутиках губ ледь нагадувала брата.
Вони увійшли до довгої вузької кімнати з важкими лабораторними столами, покритими павутиною дротів і жовтими плямами скриньок із приладами.
Скромна миловидна дівчина в блакитному робочому халатику привіталася з американкою, але та була зайнята своїм супутником.
— О-о! То ось як виглядають технічні генії, що створюють сучасні чудеса! — сказала Елен, намагаючись поглядом збентежити молодика. — Я гадала, що вони обов’язково лисі й сутулі.
Євген відвів очі:
— Ви маєте справу не більше ніж із льотчиком-випробувачем.
— Але ж ви інженер?
— Як і будь-який випробувач сучасної техніки.