— На жаль, нема, — мовила вона.
— Ну, — сказав він, — тоді я піду подивлюся, чи нема її в каналі.
Він узяв сітку, вудочку і вийшов з дому, певний, що в таку ранню пору нікого не зустріне, бо ще було з годину до oosterzon'у, як називають у Фландрії шосту годину ранку.
Клаас прийшов до Брюггського каналу неподалік від моря, насадив принаду на вудочку, закинув її в воду і поставив сітку. Він побачив, що по той бік каналу, на купці черепашок, спить мов убитий якийсь добре вдягнений хлопчина.
Від шуму, що зчинив Клаас, він прокинувся і хотів дременути, боячись, чи не сторож то нічний натрапив на нього, щоб забрати в steen як волоцюгу. Але заспокоївся, впізнавши Клааса, коли той гукнув до нього:
— Хочеш заробити шість ліарів? Тоді гони рибу до мене.
Хлопчина, вже з невеличким черевцем, вліз у воду і, озброївшись довгою очеретиною з пишною китицею на кінці, став гнати рибу до Клааса.
Закінчивши рибалити, Клаас витяг свою сітку й вудочку і, перейшовши через шлюз, наблизився до хлопчака.
— Це ж тобі, — сказав він, — дали ім’я Ламме при хрещенні і прозвали Гудзак за твою лагідну вдачу? Ти живеш на Чаплиній вулиці за собором? Як же це воно вийшло, що такий славний хлопчина, так гарно вдягнений і спить надворі?
— Ох, дядечку, — відповів хлопчина, — дома в мене є сестриця, молодша на рік, але коли хоч трохи посваримось, то дуже мене лупцює. А я ж не смію бити її по спині, бо їй болітиме, добродію. Ось учора за вечерею я був такий голодний, що почав вимазувати пальцями дно миски, в якій було м’ясо з квасолею, а вона також хотіла цього трохи. Але його не досить було і мені самому, добродію. Коли вона побачила, що я вже й підливу облизую на губах, бо дуже була смачна, то як не сказилась і таких духопеликів мені надавала, що я ледве втік із хати.
Клаас запитав у нього, що ж робили батько й мати, коли вона його лупцювала.
Ламме Гудзак відповів:
— Мій батько поплескав мене по одному плечу, мати по другому, і обоє сказали: «Дай відкоша, боягузе». Але я не хотів бити дівчинку і втік.
Раптом Ламме зблід і аж затремтів увесь.
Клаас побачив, що до них наближається висока жінка, а біля неї йде дівча, худе і зле на вигляд.
— Ай! — скрикнув Ламме, схопившись за Клаасові штани. — Ось моя мати й сестра, вони, певне, мене шукають. Обороніть мене, пане вугляр.
— Стривай-но, — мовив Клаас, — на ось тобі спочатку твої сім ліарів, і тоді сміливо ходімо до них.
Побачивши Ламме, мати й сестра кинулись були до нього з кулаками: мати — бо дуже турбувалась за сина, сестра — бо так уже звикла.
А Ламме, сховавшись за Клааса, крикнув:
— Я заробив сім ліарів, я заробив сім ліарів, не бийте мене!
Але мати вже обіймала його, тим часом як дівча силою хотіло розтулити руку, щоб одібрати гроші. Та Ламме кричав:
— Це мої, не дам! — І міцно затискав кулак.