– А бачили ви тую паню, що вночі фротерує паркет?
Ксаверій закашлявся, задріботів ногами і вибіг до другого покою. Чути було, як шептав беззубими устами:
– Йсусе Христе! Йсусе Христе!
Гість випив снідання, походив по пустих покоях, ще раз оглянув портрети і подзвонив тим дзвінком, на котрім дзвонар, католик, вирізьбив усю свою нехіть до дисидентів. На порозі появився Ксаверій.
– Я не можу чекати аж до вечора. Маю важне діло в місті. Поклоніться пану управителеві і скажіть, що напишу лист. Коли б мав доброго купця, най продає. А тепер пішліть на село і найміть для мене коні до станції.
– Добре, прошу пана. Але коней наймати не треба, бо і так має виїхати наш повіз по пана управителя. Вишлемо скорше, і пан ним поїдуть, а коні до вечера відпічнуть у заїзднім домі.
– Тим краще. Дякую вам, Ксаверій. Дайте мою валізку візникові, а я піду наперед, заки він повіз приладить, перейдуся.
– Як пан прикажуть.
– Дякую вам за труд. В їдальні під тарелем – для вас, а коло вази – для служби. Бувайте здорові!
– Щасливої дороги панові! Побіг наперед і відчинив хвіртку.
– А все ж таки шкода, що пан не куплять двора. Піде в чужі руки…
В половині алеї гість обернувся і ще раз глянув на старий двір, облитий золотими проміннями літнього сонця.
У хвіртці все ще стояв Ксаверій.
«Піде в чужі руки. А невже ж я свій?»
Пройшов алею, і схвильовані збіжжя пірвали його думки, як море лодку, і понесли світами. А він гладив колосся рукою і тішився, що таке буйне й налите зерно.
Перший здоровив кожного стрічного селянина, а люди дивувалися, звідки взявся такий чемний пан.
– Певно, не тутешній, – казали.
_______
Дріб – пташине м'ясо.
Клячник – спеціальна підпірка для колін при молінні (від «клячати», ставати на коліна).
Мандатор – урядовець маєтку.
«Debet» було більше від «hebet» – витрати переважали над прибутками.